s-osvita.com.ua ЖУРНАЛ «СУЧАСНА ОСВІТА» Статьи из журнала Знакомьтесь - профессия! Як стати українським детективом

Як стати українським детективом

Журнал «Сучасна освіта» №5 (травень, 2017 рік)

От скажіть мені: хто-небудь, коли-небудь у новинах згадував про роботу українських детективів у позитивному руслі? Звичайно, окрім сайтів МВС на свята і офіційних керівних осіб при черговому призначенні? У новинах, чи у блогах, чи у аналітичних статтях, у сучасній літературі?
Такої інформації від незалежних джерел зустрічається дуже мало. Звісно, слідче управління – не цирк, щоб усім розказувати і показувати свою роботу. Це досить солідна і специфічна структура, де на слідчих зав'язується горе і образа потерпілих, незаконні дії різного ступеня важкості, підозрілих та тиск з боку керівництва і громадськості.

Полиция, милицияУсі ми виросли на детективних історіях. Люди старшого покоління зачитувалися Агатою Крісті, Шерлоком Холмсом та повістями про міліціонерів. Художніх творів українського варіанту для молодших про будні міліції було надзвичайно мало, окрім російських серіалів на зразок «Менти» чи «Бандитський Петербург».

Зате – безліч новин про корупцію та боротьбу з нею, про застосування незаконного насильства, про факти тортур, приховування важливої інформації від громадськості, «лакування» показників і звітів, нездатність ефективно боротися з організованою злочинністю й забезпечити громадську безпеку. Як тут не втратити довіру до правоохоронних органів…

Правоохоронці. Чому вони потрібні?

Як би нам жилося, коли б не було правоохоронних органів? Що сталося, коли 1997 року в бразильському місті Ресіфі, де живе понад мільйон мешканців, 18 000 поліцейських оголосили страйк? «Протягом п’яти днів хаосу в цьому великому прибережному місті кількість убитих за день потроїлась,— повідомляла газета «Вашингтон пост».— Було пограбовано вісім банків. Злочинні банди орудували у торговому центрі та вчинили розбій і стрілянину в багатих кварталах. Ніхто не дотримувався правил дорожнього руху (...) Під час розгулу злочинності морги були переповнені, у найбільшій державній лікарні не залишилось вільних місць, і люди зі стріляними і колотими ранами лежали в коридорах». Міністр юстиції сказав тоді: «Таке беззаконня у нас ще не мало прецеденту».

Охорона правопорядку. Трохи історії

На початку XIX сторіччя багато англійців виступали проти створення професійної поліції, яка мала б уніформу. Вони побоювалися, що збройні сили в руках уряду поставлять під загрозу їхні свободи і що поліція перетвориться на мережу шпіонів, як це сталося під керівництвом Жозефа Фуше у Франції. Однак усі мусили добре подумати над питанням: «А що буде без поліції?»

Лондон був уже найбільшим і найбагатшим містом у світі, беззаконня ширилося і ставало дедалі небезпечнішим. Ані добровільні нічні сторожі, ані «ловці злодіїв», ані детективи карного поліцейського суду з Боу-Стрит не спроможні були захистити людей та їхнє майно. Клайв Емслі у своїй книжці «Англійська поліція. Політична і соціальна історія» (англ.) пише: «Приходило щораз чіткіше усвідомлення того, що у цивілізованому суспільстві немає місця злочинності й безладу». Отже, лондонці, сподіваючись кращого, погодились на створення поліції під керівництвом сера Роберта Піля. З вересня 1829 року констеблі Великого Лондона, одягнені у форму, почали патрулювання.

З самого початку поліція викликала сподівання й острах: від неї сподівались захисту, але боялись, що поліцейські будуть зловживати силою та владою.

Перші американські «копи»

У США перші підрозділи поліції були організовані в Нью-Йорку. Із зростанням добробуту тут ширилась і злочинність. До 40-х років XIX століття у дешевих бульварних газетах, що тоді стали виходити в світ, друкували моторошні історії про вбивства й пограбування. Мешканці міста чимраз наполегливіше вимагали захисту, тож 1845 року в Нью-Йорку з’явилась поліція. Ось так почалась славна історія поліції як Лондона, так і Нью-Йорка.
Полиция СШААмериканців, як і англійців, непокоїло те, що уряд матиме озброєний виконавчий орган. Але дві країни вирішили цю проблему зовсім по-різному. Англійці вибрали поліцію, що складалася з джентельменів у високих кепі та синіх формах. Їхньою зброєю мав бути схований короткий кийок. Досі британські «боббі» не носять з собою вогнепальної зброї, а беруть її лише в екстремальних ситуаціях. Проте нещодавно в одній газетній статті говорилося: «З кожним днем стає очевиднішим те, що неминуче повне озброєння британської поліції — лише справа часу».

У Сполучених Штатах через побоювання, що уряд зловживатиме своєю владою, було прийнято Другу поправку до Конституції, яка гарантує «право мати і носити зброю». Тому поліцейським необхідна була вогнепальна зброя. Згодом використання її призвело до вуличних перестрілок, без яких важко уявити собі загальноприйнятий образ американського полісмена. Підхід до озброєння охоронців порядку в США зумовлений також тим, що їм довелось починати свою діяльність у зовсім інших обставинах, ніж склалися в Лондоні. Населення Нью-Йорка зростало, як на дріжджах, тому почався хаос. Наплив тисяч переселенців, європейців та афроамериканців після початку громадянської війни (1861—1865), призвів до сутичок на ґрунті расизму. Поліцейські вважали, що їм слід вдаватися до жорсткіших методів.

Отже, до поліції ставилися в основному, як до необхідного зла. І люди були готові миритися з певними виявами надуживання силою заради хоча б якогось порядку та безпеки. Проте у деяких країнах виник особливий вид поліції.

Поліція, що вселяла страх

Побоюючись революцій, диктаторські уряди використовували таємну поліцію, щоб стежити за громадянами. Таємна поліція нерідко витягувала з людей інформацію, вдаючись до тортур, і усувала підозрюваних у підривній діяльності, влаштовуючи вбивства або арешти без суду. У нацистів було гестапо, в СРСР — КДБ, а в НДР — Штазі. Важко повірити, але в Штазі працювало 100 000 офіцерів і, мабуть, півмільйона інформаторів, які контролювали 16-мільйонне населення Східної Німеччини. Працівники Штазі цілодобово прослуховували телефонні розмови та завели особисті справи на третину мешканців країни. Джон Келер у своїй книжці «Штазі» (англ.) написав, що «працівники Штазі не знали меж, не знали й сорому. Багато церковників, у тому числі високопоставлених протестантів і католиків, були завербовані у секретні інформатори. У їхніх кабінетах і сповідальнях встановили силу-силенну апаратів для підслуховування».

Поліція вселяє страх не тільки в країнах з деспотичним урядом. По всьому світі поліцейських у великих містах звинувачують у терорі, бо вони встановлюють порядок надто жорсткими методами, особливо якщо справа стосується меншин. Коментуючи скандал у Лос-Анджелесі, один журнал зауважив, що «зловживання поліції сягнули нового рівня беззаконня і породили новий вислів — «поліцейський бандит».

У зв’язку з цим перед урядовцями постало запитання: «Як поліпшити репутацію поліції?» Намагаючись підкреслити свою суспільно корисну роль, поліцейські наголошують на тих аспектах своєї роботи, які спрямовані на допомогу населенню.

Перспективи щодо допомоги населенню

Багато країн зацікавилися традиційною системою охорони порядку в Японії. Там у поліцейській дільниці (її називають «кобан») по змінах працює десять-дванадцять поліцейських, які відповідають за невеликий район. Британський викладач кримінології Франк Лішмен, який тривалий час жив у Японії, написав: «Широко відомі масштаби добрих послуг, які надають японські дільничні: вони скеровують на потрібну вулицю (в Японії рідко яка вулиця має назву), позичають загублені парасольки перехожим під час дощу, допомагають сп’янілим «сараріменам» (бізнесменам) потрапити на останній поїзд додому та дають поради, коли в перехожих виникають труднощі». Завдяки роботі поліцейських у мікрорайонах, Японія здобула завидну репутацію, бо вулиці японських міст вважаються безпечними.

Чи організація поліції за японським зразком принесе успіх і в інших країнах? Деякі дослідники кримінології вважають, що у японських поліцейських можна повчитися. Тепер сучасні вдосконалені засоби зв’язку радше віддаляють поліцейських від людей, яким вони служать. У багатьох містах робота охоронців порядку часто зводиться до виїздів на виклики. Здається, що подекуди про початкову мету — запобігання злочинам — забуто. На противагу цьому поліцейські знову почали залучати населення до охорони мікрорайонів.

Співпраця з місцевим населенням

«Це справді ефективний спосіб, злочинів меншає,— говорить Дуї, констебль з Уельсу.— Він полягає у тому, щоб сусіди дбали про безпеку одне одного. Ми організовуємо зустрічі, на яких вони можуть познайомитись, обмінятися номерами телефонів та дізнатися, як запобігати злочинам. Мені подобається цей проект, бо люди, що живуть по сусідству, усвідомлюють себе членами одного колективу, як це було колись. Часто люди навіть не знають своїх сусідів. Проект приносить успіх тому, що підвищує свідомість людей». При цьому також поліпшуються стосунки між поліцією і громадськістю.

«Чи ж не чудо ці британські «боббі»?»

Британських полісменів назвали «боббі» за ім’ям засновника поліції, сера Роберта (Боббі) Піля. Британці були одними з перших, хто дозволив собі розкіш мати поліцію. Вони хотіли, щоб у їхній країні все було добре організовано, так само як чітка робота поштових диліжансів. У 1829 році міністр внутрішніх справ сер Роберт (Боббі) Піль переконав парламент ухвалити створення лондонської столичної поліції зі штаб-квартирою в Скотленд-Ярді. Хоч попервах лондонських поліцейських не любили за те, що вони вживали суворих заходів до п’яниць та азартних гравців на вулицях, з часом «боббі» стали улюбленцями англійців.

У 1851 році Лондон з гордістю запросив представників з усього світу на всесвітню промислову виставку. Гості були здивовані чистотою вулиць, відсутністю на них п’яниць, проституток і бродяг. Спритні полісмени скеровували потоки людей, носили багаж, допомагали переходити вулиці і навіть підводили старих леді до екіпажів. Не дивно, що і британці, і чужоземні гості говорили: «Чи ж не чудо ці британські «боббі»?

Гейден, інспектор столичної поліції у відставці, говорить: «Нас завжди вчили діяти стримано, оскількиБританская полиция наш успіх залежить від підтримки громадян. Наші короткі дерев’яні кийки були останнім засобом, який більшість так і не застосувала за весь період служби в поліції». Створенню доброї думки про британських «боббі» посприяв і популярний телевізійний серіал «Діксон із Док-Ґріна», що не сходив з екранів 21 рік. Його головним героєм був чесний констебль, який знав кожного на своїй дільниці. Мабуть, цей фільм заохочував поліцейських відповідати цьому образу, але, безсумнівно, він теж зміцняв любов британців до своєї поліції.

Ситуація змінилась у 1960-ті, коли традиція національної гордості поступилася традиції піддавати сумніву повноваження органів влади. У 1970-ті роки інформація про корумпованість і расизм у рядах поліцейських заплямувала репутацію поліції. Згодом, після звинувачень у расизмі і підтасовуванні доказів, поліцейські доклали неабияких зусиль, щоб виправитись.

Як стати українським детективом

Полиция УкраиныВідповідно до Закону України «Про національну поліцію» систему поліції складають:
1) центральний орган управління поліцією;
2) територіальні органи поліції.
До складу апарату центрального органу управління поліції входять організаційно поєднані структурні підрозділи, що забезпечують діяльність керівника поліції, а також виконання покладених на поліцію завдань.
У складі поліції функціонують:
1) кримінальна поліція;
2) патрульна поліція;
3) органи досудового розслідування;
4) поліція охорони;
5) спеціальна поліція;
6) поліція особливого призначення.
У системі поліції можуть утворюватися науково-дослідні установи та установи забезпечення.
До вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських, можуть бути зараховані громадяни України, яким станом на 31 грудня року вступу виповниться 17 років.

ЕТАПИ ВІДБОРУ: 

Подання документів
Для оформлення особової справи кандидата на навчання необхідно особисто звернутися до підрозділу кадрового забезпечення територіального органу поліції за місцем реєстрації (проживання) та подати документи, перелік яких визначений ст. 54 Закону України «Про Національну поліцію» та Порядком добору, направлення та зарахування кандидатів на навчання до вищих навчальних закладів із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку кадрів для Міністерства внутрішніх справ, поліцейських та військовослужбовців Національної гвардії України, затвердженого наказом МВС від 15.04.2016  № 315 (зі змінами), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 668/28798.

 Медичне обстеження
Відповідність стану кандидатів вимогам до посади визначає військово-лікарська комісія (ВЛК) згідно наказу МВС України №85  від 06.02.2001. Огляд ВЛК включає фізичне та психологічне обстеження та передбачає огляд лікарями-спеціалістами, проведення аналізів, електрокардіограми (ЕКГ), флюорограми та тестів.

 Перевірка рівня фізичної підготовленості
Рівень фізичної підготовленості кандидатів до вступу на службу в Національну поліцію України визначається в порядку, встановленому наказом МВС від 09.02.2016 № 90 (зі змінами), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 лютого 2016 року за № 306/28436. Рівень фізичної підготовленості має відповідати результату «задовільно» або вище за кожний з нормативів.

Наприкінці хочеться звернути увагу тих, хто захоче зв’язати своє життя з цією роботою: краще, якщо це буде покликання «допомогати людям».


За матеріалами http://wol.jw.org

07 122 2016ДОРОГІ АБІТУРІЄНТИ І ВИПУСКНИКИ ШКІЛ!

Вас вітає довідково-інформаційний портал
СУЧАСНА ОСВІТА В УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ!

Підпишіться у формі підписки (див. нижче), щоб завантажити безкоштовно журнал «Сучасна освіта», в якому навчальні заклади запрошують докладніше дізнатися про набір абітурієнтів і правилах прийому.

Журнал висилається безкоштовно на е-мейл в цифровому форматі.

БЕЗКОШТОВНА ПІДПИСКА
Безкоштовно підписуйтесь на журнал «Сучасна освіта». Ми обов'язково надішлемо посилання по виходу видання, щоб ви могли завантажити журнал і читати онлайн.
Ніякого спаму! Увага! Ми не зможемо доставити пошту на домени .ru!