Підкорити Римську імперію.Освіта по-італійськи

Журнал «Сучасна освіта» №4(67) 2010

Кароокі та чорноброві італійці частенько говорять про свою країну так: “Якщо ви не любите блукати лабіринтами - вам нема чого робити в Італії”. Адже вулички італійських міст дивним чином переплітаються і утворюють вигадливе мереживне павутиння, в якому з легкістю може заплутатись турист-новачок. Але хвилюватися не варто, бо згідно з відомим античним висловом: “Усі шляхи ведуть до Риму”. Однак в цій статті ми зробимо екскурс не до “Вічного міста”, а до італійських університетів.

Фізикам - до Мілану, дизайнерам - у Флоренцію
Кожна країна має свого “козирного туза” у сфері освіти.  Наприклад, Сполучені Штати можуть похизуватися найкращими у світі програмами МВА, Швейцарія - лідер в підготовці кваліфікованих кадрів для готельної індустрії, а Італія - ідеальне місце для здобуття професії в галузі живопису, моди, історії, літератури, архітектури, інженерії та дизайну. До речі, про дизайн. Який би його різновид ви не взяли - дизайн одягу, аксесуарів, взуття, меблів, інтер’єрів, автомобілів - всьому цьому навчають в італійських ВНЗ. А взагалі, на теренах колишньої Римської імперії можна освоїти будь-яке “ремесло”. Головне - вибрати з великої кількості гарних університетів саме той єдиний, який стане вашим рідним домом на наступні кілька років. Для цього, звісна річ, необхід-но знати його, так би мовити, “спеціалізацію”. Бо, скажімо, виключно технічних університетів в Італії лише три. Тож тим, хто хоче опановувати природничі науки, інженерні дисципліни та архітектуру, слід вступати до найпрестижнішої в Італії політехніки - Міланського університету (http://www.polimi.it/english/). Обчислювальну математику, астрофізику, медицину та ветеринарію радять вивчати в Пізанському університеті (http://www.unipi.it/), а економіку, комерцію, філософію, політологію - в Салернському (www.unisa.it). Тим, хто хоче стати дизайнером, слід прямувати до Європейського інституту дизайну (www.ied.edu) в Мілані, що є одним з найбільш авторитетних навчальних закладів в цій царині.  До речі, на Апеннінах є ВНЗ, які приймають іноземців, що не володіють італійською. Це університети в Перуджі (www.unistrapg.it/english/) і Сієні (www.unistrasi.it). Заняття починаються із надзвичайно інтенсивної мовної підготовки - італійську студенти зубрять по 8 годин на день, 6 разів на тиждень. Тільки після цього вони переходять безпосередньо до освоєння університетського курсу дисциплін. В багатьох приватних інститутах та університетах викладання ведеться як італійською, так і англійською, іноді лише англійською. У Римі
є навіть американський університет ім. Джона Кебота, де англійська - основний інструментарі”(www.johncabot.
edu). Тут викладають бізнес-адміністрування, міжнародні відносини, політичні науки тощо.

На хвилі Болонського процесу
В 1999 році Італія подарувала світові один з найбільш революційних, масових та суперечливих освітніх процесів, що розпочався в місті Болонья з підписання декларації про єдиний освітній простір між міністрами 29 країн. Болонський процес італійці зазвичай визначають формулою “3 + 2”, маючи на увазі введення дворівневої освітньої моделі: бакалаврату і магістратури. Потім, як і було раніше, йде аспірантура (докторантура).  Реформа була введена ще 10 років тому, але по мірі її реалі-зації до неї вносилися зміни, доповнення, тож в державі впровадження принципів Болонської угоди не проходило легко. Постраждало багато випускників минулих років, дипломи яких перестали визнаватися у ряді європейських країн. Через це точилися запеклі дискусії щодо старої і нової системи. Однак останні урядові декрети 2004 і 2007 рр. надали їй остаточного вигляду: було врегульовано кількість іспитів та кредитів ECTS1, потрібних для отримання того чи іншого освітньо-кваліфікаційного ступеня, вирішено питання зайнятості професорів і таке інше.
Зараз відповідно до нових стандартів, щоб отримати диплом бакалавра (laurea triennale) потрібно провчитися в університеті 3 роки, набрати 180 кредитів ECTS і захистити дипломний проект. За цей час студент отримує необхідний комплекс знань та практичних навичок по спеціальності і після закінчення ВНЗ може влаштуватися на роботу. Або продовжити навчання і за 2 роки отримати ступінь магістра (laurea magistrale). Наступний науковий ступінь - доктора наук (dottorato di ricerca), що прирівнюється до європейського і американського Doctor of Philosophy (Ph.D). Щоб його отримати необхідно провести в “лабораторіях” не менше 3 років і захистити дисертацію.

Типи ВНЗ
Система освіти на Апеннінському півострові зовсім інакша від української. Італійці закінчують середню школу у юному віці - в 14 - 15 років. Далі ті, хто в майбутньому планує вступати до вищого навчального закладу, йдуть до ліцеїв (scuola secondaria superiore). Ліцеї в Італії грають роль місточка між школою та університетом. А ті випускники, які хотіли б освоїти певну професію, обирають технікуми (istituto tecnico), професійні училища (istituto professionale), школи мистецтв (istituto d’arte).
У віці 19 - 20 років італійці стають студентами. Здобувати диплом воліють в університетах (universita). Адже це - головні гравці на освітньому полі Італії. Багато з них мають сторічну історію. В студентському середовищі навіть побутує жарт, що вчитися доводиться не в навчальних закладах, а в справжніх музеях.  
Окрім університетів діють також інші типи ВНЗ, в яких можна отримати вищу освіту. До них відносяться академії мистецтв, консерваторії, політехнічні інститути (IFTS), а також інститути фізичної культури (ISEF).

Скільки за лекцію?
Навчання в державних університетах колишньої Римської імперії не є безкоштовним. Офіційно вартість навчання становить 8-15 тис. євро на рік. Але реально такі суми ніхто не сплачує. Адже існує багато способів, за допомогою яких цю цифру можна суттєво зменшити або й зовсім звести до нуля. Один з них - написати заяву на отримання державної стипендії. Другий - подати університету довідки про прибутки родини. Тоді розмір внеску переглянуть і розрахують згідно з вашими фінансовими можливостями, але не менше встановленого мінімуму. І останній метод - вчитися виключно на відмінно, тоді в нагороду за академічні успіхи вас звільнять від грошової “кабали”. Але це правило діє не всюди.
В приватних ВНЗ ціни значно вищі. Тут рахунок йде на десятки тисяч євро на рік. Але найчастіше такі університети можуть похизуватися кращим обладнанням, матеріально-технічною базою, сучасним аудиторіям та іншими вигодами. Питання лише в тому, чи спроможні ви це оплатити.

Як стати studente?
Шлях до італійського університету розпочинається у стінах... вітчизняного ВНЗ. Бо щоб здобувати освіту на Апеннінах, потрібно успішно відучитися рік або два на батьківщині. Далі - звертаєтесь до консульського відділу Посольства республіки Італія в Україні (http://www.ambkiev.esteri.it) і пишете заяву, в якій вказуєте в який університет і на яку спеціальність хотіли би потрапити. Наступним кроком буде збір, переклад і легалізація документів. Причому перекладати офіційні папери має право лише перекладач посольства. Все це може зайняти не менше півроку, тому вступну “кампанію” слід розпочинати заздалегідь.
Далі - простіше: посольство самостійно зв’язується з обраним вами ВНЗ, відсилає їм документи і повідомляє вам відповідь. Спеціально для студентів з країн, які не входять до ЄС, міністерство освіти Італії встановлює квоти: певну кількість місць, які відводяться для іноземців.
Описана процедура дійсна для тих, хто їде в Італію за бакалаврськими програмами. Якщо ваша ціль - магістратура або докторантура - встановлювати контакти з університетом і вести з ним переписку доведеться самотужки. Відвідати посольство слід буде після отримання запрошення з італі-йської Альма-матер, прихопивши папку з документами. Після того, як вам відкриють короткострокову візу, залишиться купити квиток на літак, завітати особисто до університету і скласти іспити з профілюючих предметів та італійської. До речі, міжнародний екзамен на знання італійської, як іноземної CILS (Certification of Italian as a Foreign Language) приймають в Італі-йському інституті культури в Києві (http://www.iicbelgrado.esteri.it/). Інститут також пропонує підготовчі курси з мови.
 Побут та витрати на нього
Студентське життя в цій середземноморський країні б’є ключем... і по кишені.
Тут досить високі ціни на житло. Тож, до цього слід бути готовим як морально, так і фінансово. Звісно, наскільки ваш гаманець стане тоншим, залежатиме від місця проживання. Рим, Мілан, Венеція та інші мегаполіси - за результатами 2009 року входять до списку найдорожчих міст світу. Студенти вирішують цю проблему спільними зусиллями: в Італії прийнято жити гуртом, орендуючи одну багатокімнатну квартиру на 5 - 6 чоловік. За різними підрахунками, щомісячно за дах над головою йде від 200 до 600 євро, а подекуди і 1000 євро - не остання межа. Якщо пощастить осели-
тися в студентському гуртожитку, то від 200 - 300 євро.
Продовольчий кошик “заважить” десь на 150 - 300 євро. В тім студента “годують” ноги - тобто підробітки, які він зміг знайти. Іноземним студентам за італійським законами надається право працювати половину робочого тижня, близько чотирьох годин в день. І вони ним користуються - серед офі-ціантів, барменів, працівників магазинів можна зустріти багато українських дівчат та хлопців.

Навчальний процес
За свідченнями українських студентів, які мали нагоду порівняти нашу та італійську методику викладання, лекції в італійських університетах більш динамічні та жваві. Бо матеріал саме читається, а не надиктовується під запис. Семінари нагадують круглий стіл, де не просто переповідають почуте на лекції, а висувають нові ідеї, гіпотези, думки, обговорюють їх.
У кожного студента є своя персональна сторінка на сайті університету, де міститься  інформація про його досягнення, оцінки, рекомендації, посилення на сторінки інших студентів групи, педагогів, навчальні програми. Це дозволяє практично в будь-який час з’ясовувати безліч питань, виконувати завдання семінарських занять та спілкуватися з викладачами, не виходячи за межі свого помешкання.
Про списування, шпаргалки та “здирання” рефератів з Інтернету можна забути. В Італії біля університетів ви ніколи не побачити об’яв “дипломні, курсові: швидко, якісно, дешево”. Гордовитим римлянам здається дикою сама лише ідея такого шахрайства.    
Вся система побудована, в першу чергу, на самоосвіті і самодисципліні. Хоча, якщо студент не встиг підготуватися до іспиту або написати звітну роботу вчасно, негайне відрахування йому не загрожує: у нього є близько півроку в резерві на те, щоб все доробити. Коли які іспити складати (за винятком деяких обов’язкових на кожному факультеті) визначає сам студент: у італійській освіті мінімум всього обов’язкового, тут кожен вчиться за індивідуальним графіком.

Наталя Куценко, студентка університету Калабрії:
“Я навчаюся за спеціальністю “Інженерна механіка” в Університеті Калабрії - Universita della Calabria (www.unical.it), що знаходиться на півдні Італії.
Навчальні заклади в Італії висувають до майбутніх студентів з інших країн головну вимогу - мати початковий або “просунутий” рівень знання мови. Вступні випробування починаються у перших числах вересня. Я проходила співбесіду з італійської, а потім мене відіслали на загальних умовах здавати вступний тест (математика, логіка, хімія, мова...). Я ставила галочки, як у лотереї - деколи просто не знала специфічного перекладу. Але опинилася в середині списку на зачислення...
В Італії дуже дорогі книжки та підручники - від 30 євро - і це нормальна ціна. Тому студенти купляють копії - на цьому добре заробляють місцеві “копі-сервіси”.
Не скажу, що навчатися в Італії складні-ше чи краще, ніж у нас — просто інакше. Всі студенти входять до різних клубів, асоціації, які займаються їх правовими та організаційними питаннями. Тут немає корупції. Коли я розповідала про своє навчання друзям з України, вони дивувалися, як можна складати іспити без витрат і хабарів. І що ще дивувало: студенти не прогулюють лекцій та вчаться безперервно, мотивуючи це тим, що пропущене треба відпрацьовувати. Тому після випуску з університету італійці отримують знання, а не папірець.
Італія - це, звісно інакший менталітет, інші пріоритети, стиль та ритм життя, інший “метаболізм”. Італійки, наприклад, виходять заміж та народжують дітей після 30 років. Тому встигають чогось досягти в кар’єрі та щось заробити. А якщо ні - цілком та повністю присвячують себе родині. Таке собі спокійне, неспішне життя (не кажу про мегаполіси та індустріальні центри)... Скажете, нонсенс, бо вони ж такі емоційні! Це вони лише в спілкуванні такі!”.

Ірина Ошкіна, студентка ITPA:
“В Італії я майже два роки. Приїжджала сюди на декілька місяців на канікулах раніше, але постійно поверталась додому, бо мусила закінчити школу. Одразу по її закінченні, тобто влітку минулого року, я приїхала до Італії і восени вступила до навчального закладу, що називається Istituto Tecnico Per Periti Aziendali e Turismo (скорочено ITPA), в якому є 2 напрями навчання: “туризм” та “кореспондент з іноземних мов”. Я обрала другий факультет, який дозволив мені опановувати іноземні мови. Хочу одразу попередити, що це не є університет чи будь-який вищий навчальний заклад, якщо порівнювати з українською системою освіти. ITPA відпові-дає нашому 9 - 11 класові чи технікуму. На жаль, з нашим атестатом про повну середню освіту (11 класів) вступити одразу до ВНЗ неможливо, тому я обрала навчання в ITPA, і тим самим ніби повернулась до школи. На щастя, мене взяли одразу на третій курс. Але для цього довелося скласти іспити з математики, німецької, англійської та італійської. А ще пройти співбесіду з ректором. Важко складати іспити не було, бо мені якраз попались предмети, які я добре знала.
В закладі, де я навчаюсь, освіта практично безкоштовна, через те що це державний “технікум”. То    му щороку кожен платить лише внесок у 105 євро. Стипендії, як такої, в ІТРА немає. Тільки одного разу я змогла отримати 400 євро за досягнення в навчанні. Ця сума видається тільки 1 раз за весь період навчання, а не щомісяця, як в Україні. Поки у мене не вистачає часу на роботу, але в майбутньому, коли я буду поступати до університету, то обов’язково її собі знайду”.