s-osvita.com.ua ЖУРНАЛ «СУЧАСНА ОСВІТА» Статьи из журнала Гость номера Хірургами не народжуються, а стають

Хірургами не народжуються, а стають

Журнал «Сучасна освіта» №10(72) 2010

Він не любить про себе багато говорити, а  моїх запитань про свої досягнення делікатно уникає. Навпроти мене - заслужений лікар України, доктор медичних наук, професор Анатолій Олексійович Бурка, золоті руки якого врятували не одне людське життя. Достойний учень професора М.М. Ковальова,  академіків О. Шалімова і М.Н. Малиновського, вже сам виростив нове покоління широковідомих хірургів. Анатолій Олексійович міг поїхати в далекі 70-ті працювати закордон і заробити суму грошей, про яку радянська людина могла тільки мріяти, але залишився заради того, щоб невтомно працювати не задля регалій та звань, а вдосконалюватись як спеціаліст та віддавати всього себе людям.- Анатолію Олексійовичу, як Ви, звичайний сільський хлопчик, вирішили ступити на стезю медицини, як прийняли таке доленосне для себе рішення? Чим Ви керувалися при виборі майбутньої професії? Слава, визнання чи все таки жага допомагати людям?

- В той час йдучи до медінституту, про славу та престиж думали найменше. Я хотів стати спеціалістом, адже в післявоєнні роки таких було дуже мало. Хочу сказати, що в своїй сім’ї в медицині я - початківець. З мене почалася династія лікарів. До речі, дві мої доньки та дружина теж лікарі. Я ріс в післявоєнний період і бачив, як скалічила людські долі війна. Мій батько був інвалідом 1-ої  групи, серйозно багаторазово поранений. З великою повагою він розповідав про лікарів, які врятували йому життя та допомогли уникнути операцій, що могли призвести до каліцтва. Ці багаточасові розмови дуже вплинули на моє бажання стати лікарем. Будучи звичайним сільським хлопчиком та не маючи доступу до спеціальної літератури, я збирав статті про лікарів, якимось чином знаходив книги з медицини. Стати лікарем остаточно вирішив вже після 10-го класу та й подався до Києва. З першого разу вступити в медінститут ім. Богомольця не вдалось, але мене це не зупинило. Тому наступного року я знову прийшов здавати іспити і пройшов конкурс, адже ідею допомагати людям за рік так і не покинув.

- Ваша мрія здійснилася. Але як склалася Ваша доля потім, я чула, що в 23 роки Вас вже призначили головним лікарем?

- Це не був збіг обставин. Аби реалізуватися в професії я багато самостійно працював. В медінституті вчився тільки на “4” та “5”. При нашому вузі був гурток хірургії, який я залюбки відвідував з 3 курсу. Крім того, у вихідні та свята працював медбратом. До речі, за це зовсім не доплачували, ми робили це безкоштовно, щоб здобути досвід. Пам’ятаю, як ми, молоді ентузіасти,  консультувалися у лікаря, який був на нічному чергуванні, розпитували про всі нюанси роботи.
Після закінчення медінституту постало питання про розподілення. Мене направили до Чорнобильського району працювати головним лікарем (тоді мені тільки виповнилося 23 роки), хоча я бачив себе лише хірургом. В Чорнобильському районі мені запропонували викладати хірургію в медичному училищі, крім того я підпрацьовував міжрайонним суд-мед. експертом та головним лікарем швидкої медичної допомоги.

- Свою практику з хірургії Ви проходили у самого академіка Шалімова...

- Було таке в моїй біографії. Відпрацювавши 2 роки, я поступив за конкурсом у аспірантуру на кафедру госпітальної хірургії при Київ-ському медінституті. Стажуватися з хірургії я був повинен у проф. Ліховицького в Харкові, але в мене з’явилася можливість стажуватися у академіка Шалімова, і хоча він тоді не був таким відомим, як зараз, але його ім’я в медичних колах було у всіх на вустах. Мені дуже хотілося перейняти його досвід. Тому я допомагав йому, асистував. Накопичивши достатній багаж знань (а крім практики я без перерви “штурмував” медичну літературу, тому написав кандидатську не за 3, а за 2 роки) та достроково отримав звання “кандидата медичних наук”, а тоді мені було лише 28.

 - Вашими наставниками в різні роки були такі видатні вчені, як М.М. Ковальов, О.О. Шалімов, М.Н. Малиновський. А ви самі як навчаєте інтернів, чи є серед Ваших випускників відомі імена? Як виховати молодого спеціаліста аби він став видатним лікарем?

- Своїм інтернам я завжди кажу читати до 150 сторінок спеціалізованої літератури в день, а через тиждень запитую хто з них “подолав” моє завдання. Нажаль, справляються одиниці. А це один з методів стати професіоналом - постійна самостійна робота. Взагалі я вважаю, що для того, щоб з молодого спеціаліста (“сирого матеріалу”) після вузу зробити відомого лікаря треба, щоб студент прагнув та хотів здобути знання, які йому передав би професіонал своєї справи-досвідчений хірург, а також потрібний хворий, як наочний приклад. Адже хірургами не народжуються, а стають і процес цей тернистий та довгий.
Якщо згадати моїх колишніх студентів, то серед них я можу назвати професора, заслуженого лікаря України, заступника директора Національного інституту хірургії та трансплантації ім. О.О. Шалімова М. Нечитайла (він робить унікальні лапароскопічні операції на жовчовивідних шляхах), доктора медичних наук О. Котенка - перший провів в Україні трансплантацію печінки, кардіохірурга зі світовим ім’ям Б. Тодурова, який одним із перших в Україні зробив трансплантацію серця та інших.

- О, так Вам є чим и ким пишатися. Скажіть, будь ласка, Ви - Заслужений лікар України. Відчуваєте на  собі своє звання?

- Це просто результат моєї щоденної праці, довгий шлях, який я пройшов від студента до професора, а потім і заслуженого лікаря.  Але моя відданість професії ніколи не була ради звання. Так, в мене багато розробок та авторських патентів з діагностування та оперування захворювань черевної порожнини. Але наука завжди рухається вперед. Буває щось зробиш, здається новітнє, а потім дивишся, а в іноземній пресі пишуть, що хтось розробив це до тебе. Тому, без сумніву, звання заслуженого лікаря приємне, але воно не дає відпочивати та зупинятися на досягнутому.

-А у Вашій практиці були такі ситуації, коли треба було діяти тут та негайно і часу на роздуми не було?

- Згадую ситуацію зі своєї молодості. Це були 70-ті роки. Тоді я ще був хірургом-початківцем. До мене привезли хворого з ножовими пораненнями серця. Він був у такому критичному стані, що часу на рентген та супутні обстеження не було, треба було робити операцію на місці - кожна хвилина була дорога. А на той час я окрім теоретичних питань з хірургії серця ніякого досвіду не мав, хоча вже був кандидатом наук та ще й викладав лікарську справу. І от на свій страх та ризик я зробив вдалу операцію зі вшивання рани серця. Після цієї ситуації я місяць ходив до академіка Амосова на операції аби пересвідчитись, що все зробив правильно, щоб закріпити здобуті на практиці знання.

- Я впевнена, що неординарних ситуацій у вашому багатому професійному житті хоч відбавляй. Яким серед них особливо пишаєтесь?

- В цьому році до мене на хірургічний стіл потрапив хворий, у якого після ускладнень майже весь кишечник був назовні. Картина не для нервових. Людина дуже мучилась від ускладнень, носила пояс для підтримки. У місцевій лікарні його лікувати ніхто не хотів, адже для того, щоб вирішити проблему, треба було робити не одну, а багато супутніх операцій, бо вже пішло загнивання тканин. Я взявся за цей випадок. Операція тривала 9 годин, але хворий підвівся на ноги, а це найбільша подяка для мене.  

- Ваша професія, дійсно, нелегка. Скажіть, а Ви ніколи не шкодували, що обрали таку відповідальну професію?

- Ні. Але щоб шкодувати-ніколи. Немає більшого стимулу, натхнення та нагороди для хірурга, ніж звістка про те, що складна операція пройшла успішно та поставити після цього хворого на ноги, щоб він був “як новий”, подарувати йому “друге дихання”. Заради цього і працюю.

- Анатолію Олексійовичу, а щоб Ви побажали читачам нашого журналу, особливо майбутнім лікарям, або тим, хто мріє ними стати?

- Хотів би загадати свій улюблений вислів: “Самовпевненість, відсутність досвіду та професійна малограмотність - основні причини діагностичних помилок”. Ось чому я закликаю  досконало вивчати обрану професію. Не забувати, що спеціалістом можна стати лише після клопіткої роботи над собою. А ще завжди бути не тільки професіоналом, а й різнобічно розвиненою людиною. Тоді у вас все вийде.

Від редакції: Редакція дякує професору А.О. Бурці за цікаву бесіду, сподіваємося, що життєвий шлях цього чудового хірурга послугує орієнтиром для тих, хто мріє присвятити свою долю медицині.

Підготувала Ольга Агаркова

Оформите подписку на журнал "Сучасна освіта".

Только так Вы не пропустите ни одного материала. Возможно, самого важного для Вас.

 

 

07 122 2016ДОРОГІ АБІТУРІЄНТИ І ВИПУСКНИКИ ШКІЛ!

Вас вітає довідково-інформаційний портал
СУЧАСНА ОСВІТА В УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ!

Підпишіться у формі підписки (див. нижче), щоб завантажити безкоштовно журнал «Сучасна освіта», в якому навчальні заклади запрошують докладніше дізнатися про набір абітурієнтів і правилах прийому.

Журнал висилається безкоштовно на е-мейл в цифровому форматі.

БЕЗКОШТОВНА ПІДПИСКА
Безкоштовно підписуйтесь на журнал «Сучасна освіта». Ми обов'язково надішлемо посилання по виходу видання, щоб ви могли завантажити журнал і читати онлайн.
Ніякого спаму! Увага! Ми не зможемо доставити пошту на домени .ru!