s-osvita.com.ua ЖУРНАЛ «СУЧАСНА ОСВІТА» Статті з журналу Літопис Запозичена самобутність


Шановні відвідувачі сайту!

Запрошуємо відвідати наш новий сайт OSVITA.IN.NET, де ви зможете ознайомитись з актуальними пропозиціями українських і закордонних університетів і не тільки ...

https://osvita.in.net

Запозичена самобутність

Журнал «Сучасна освіта» №11(83) 2011

Стародавня Японія багато чого взяла від цивілізації Китаю. Саме звідси через Корею на острови прийшло конфуціанство, а також буддизм, який, поєднавшись із місцевим синтоїстським культом, став панівною релігією японців. Однак найвагомішим надбанням “країни, де сходить сонце” стала писемність - перейнявши китайське ієрогліфічне письмо, японці пристосували його до рідної мови. Водночас запозичення не позбавили Японію її самобутності - елементи китайської цивілізації з часом помітно трансформувалися в силу японської специфіки.

Витоки освіти
Отже, в стародавні часи освіта в Японії формується під безпосереднім впливом китайської культури. Близько 552 року до цієї країни потрапляє буддизм, першими викладачами стають буддистські священнослужителі, а їхні храми - свого роду освітніми центрами. У 607 році японський принц Сьотоку, який сприяв реформуванню своєї країни на китайський лад і займався встановленням дипломатичних відносин з Піднебесною, відправляє до Китаю послів разом із стажерами, аби перейняти передові знання. Пізніше, за часів правління імператора Тендзі (626-672), в Японії споруджують першу урядову школу Сьодзьо.
У 701 році був укладений Кодекс Тайхо - збірник законів стародавньої японської держави, що в загальних рисах визначав соціально-політичний лад і життєвий уклад японців на період більш ніж 500 років. Так, в Японії закладається китайська система освіти, створюється перший офіційний навчальний заклад для підготовки державних службовців, а згодом влада засновує мережу шкіл, де юнаки з вищих соціальних прошарків вивчають китайську класику, філософію, закони, історію, математику.
У період Камакура (1185-1333), названий на честь однойменного міста, що стало першим сьогунатом в Японії, освіта поширюється на військовий стан. Крупні феодали засновують при своїх маєтках кланові школи, де юнаки отримують лицарське виховання та вивчають військову справу, класичну літературу, етикет. Водночас завдяки розповсюдженню популярних форм буддизму до освіти у дедалі більших масштабах долучаються селяни.
Період Едо (1603-1868) - таку назву раніше мало Токіо - привносить багато нового у систему навчання. Упродовж цього періоду центральна та місцева влада безперервно засновують школи. Зокрема, система шкіл доповнюється навчальними закладами теракоя і ханко.

Про школи

З самого початку теракоя створювалися при храмах для дітей заможних городян, ремісників та багатих селян. Вчителями тут були буддистські та синтоїстські ченці. Однак пізніше під школи почали займати будь-які придатні для занять приміщення, а засновниками та викладачами ставали, крім ченців, бідні самураї, лікарі, художники та інші освічені люди. Головними предметами в теракоя були письмо, читання і арифметика. Дітей вчили ієрогліфам, японській фонематичній абетці (кана), навичкам користування японськими рахівницями (соробан). Залежно від професії та знань улаштовувача школи навчальний план доповнювався різноманітними предметами, такими як: буддистський статут, медицина, ветеринарія, шиття, різноманітні види мистецтва. Основою морального виховання було конфуціанство з його вимогами покірності, лояльності та поваги до старших.
У теракоя, як правило, навчалося від 20 до 60 учнів у віці від 6 до 13 років, при цьому навчання було спільним і тривало для хлопчиків 4 роки, для дівчаток - 5 років. Обов’язкові заняття проводилися 3-4 години на день одним вчителем відразу з усіма учнями, незалежно від віку та року навчання. Однак більше часу діти працювали самостійно. Основними методами навчання були читання вголос, переказ, індивідуальна та групова декламація.
Загалом теракоя відіграли важливу роль в житті країни, адже вони зробили навчання доступнішим і створили умови для заснування сучасної системи освіти, що сформувалася після реставрації Мейдзі 1868 року.
Ханко-школи існували виключно для дітей самурайського стану і, звісно, головний акцент тут робився на вивченні традицій і самурайському вихованні.

“Китайська грамота”
У сучасній японській системі письма застосовуються переважно символи двох видів: словесні (а точніше - морфемні) знаки - ієрогліфи, що японською звучить як “кандзі”, та склaдові знаки (кана). Крім того, на сьогодні до цієї системи входять ще й фонемні знаки - латинська абетка (ромадзі).
Ієрогліфи були запозичені японцями з Китаю, де вони виникли ще в ІІ тисячолітті до н.е., та набули вигляду, подібного до сучасного, близько 2 тисяч років тому. Іноземне походження ієрогліфів відображено і в їх японському найменуванні - “кандзі” означає “ханські знаки”, “китайські письмена”. Нагадаємо, ієрогліфи відрізняються від фонетичних письмових знаків тим, що відтворюють на письмі не звуки (фонеми) і не склади, а слова. Зрештою ієрогліфи є рисунками, проте в сучасному вигляді вони майже втратили образотворчість.
Кана виникла в Японії, але генетично походить від ієрогліфів. Інакше кажучи, кана - це ті самі ієрогліфи, лише використані не в основній своїй функції (передача морфем), а у функції вторинній, фонетичній (передача складів), на зразок цифри 7 в ребусному написанні 7Я, що означає слово “сім’я”. Кана існує у двох основних варіантах - катакана та хірагана, багато знаків яких хоч і мають однакове звукове значення, проте походять від різних ієрогліфів й зовсім не схожі один на одного.
Кана формувалася поступово, але можна з упевненістю сказати, що вона існує принаймні з Х століття. Ієрогліфіка завжди вважалася в Японії основним видом письма, а кана - другорядним, допоміжним. У сучасному ж японському письмовому тексті ієрогліфи та кана чергуються - зазвичай для запису лексичної частини тексту (основи) використовуються ієрогліфи, а для запису його граматичної частини - хірагана. До того ж деякі слова, насамперед запозичені, ієрогліфами не пишуться - для їх запису служить катакана.
Цікаво, що в книжках для маленьких дітей, ще не знайомих з ієрогліфікою, як правило, використовуються лише хірагана, а от, приміром, у телеграмах - лише катакана. Нормою ж є “кандзі-кана-мадзірі-бун”, або “письмо ієрогліфами з додаванням склaдових знаків”.
Запозичений з Китаю й напрямок письма - вертикальний: знаки розташовують зверху вниз, а рядки - справа наліво. Сторінки книжок, надрукованих таким письмом, гортаються у зворотний європейському спосіб - корінець знаходиться не ліворуч, а праворуч. Речення японською мовою складається з окремих слів, але ці слова можуть іноді поєднувати всі типи письма: кандзі, катакана й хірагана, що робить читання цією мовою неймовірно складним. Для повсякденного спілкування достатньо вивчити катакана, хірагана та 2000 кандзі, що приблизно дорівнює вивченню формул з фізики, таблиці Менделєєва і таблиці множення.

Дерев’яні таблички моккан

З давніх часів збереглися свідчення про знайомство мешканців Японського архіпелагу з китайською писемністю - це нечисленні надписи на бронзових дзеркалах періоду яйой, більшість яких знаходять у похованнях. Там же іноді трапляються й залізні мечі з надписами, що датуються приблизно V століттям. З бронзовими дзеркалами їх об’єднує те, що вони були призначені для читання людьми і комунікації з потойбічними силами.
Потреба в писемності стрімко зростає з середини VII століття, коли японське суспільство бере курс на побудову державності за китайським взірцем. Замість довговічних матеріалів (бронза та залізо) використовуються недовговічні - папір і дерево. На сьогодні виявлено понад 200 тисяч моккан - дерев’яних табличок розміром від 10 до 25 см завдовжки та 2-3 см завширшки й декілька міліметрів завтовшки. Найбільш ранні моккан відносяться до першої чверті VII століття, а їх найбільш масштабне скупчення - близько 50 тисяч табличок, датованих 711-716 роками - було знайдено під час розкопок у районі маєтку принца Нагая.
Головна особливість дерев’яних моккан полягала в тому, що їх ніколи не сприймали як єдине ціле, що утворює текст, як в Китаї. Вони служили для приватних та повсякденних записів. При цьому вони не зазнали змін, що зазвичай відбуваються з текстами з кожним новим поколінням у міру копіювання.
Моккан поділялися на такі типи: урядові документи, пов’язані з повсякденними і терміновими питаннями управління; вимоги дорису та провізії для харчування посадових осіб; перепустки для пред’явлення на заставах; виклики до суду; різноманітні повідомлення; накази, віддані підлеглим; характеристики чиновників з метою просування по службі; списки персоналу; документи та свідоцтва про доставку.
Утім, моккан слугували також для вдосконалення каліграфів, що працювали в адміністрації - на противагу паперу, матеріалу дорогому і неміцному, дерев’яну табличку було легко вирізати, так само легко було й зіскоблювати написане, щоб знову використати після першого застосування. Крім того, моккан відводилася роль талісманів.
Пік використання цих табличок припадає на VIII століття, і разом зі здешевленням паперу їх використання практично припиняється.

Підготувала О. Нефедова

Оформите подписку на журнал "Сучасна освіта".

Только так Вы не пропустите ни одного материала. Возможно, самого важного для Вас.

07 122 2016ДОРОГІ АБІТУРІЄНТИ І ВИПУСКНИКИ ШКІЛ!

Вас вітає довідково-інформаційний портал
СУЧАСНА ОСВІТА В УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ!

Підпишіться у формі підписки (див. нижче), щоб завантажити безкоштовно журнал «Сучасна освіта», в якому навчальні заклади запрошують докладніше дізнатися про набір абітурієнтів і правилах прийому.

Журнал висилається безкоштовно на е-мейл в цифровому форматі.

Ніякого спаму! Увага! Ми не зможемо доставити пошту на домени .ru!