s-osvita.com.ua ЖУРНАЛ «СУЧАСНА ОСВІТА» Статті з журналу Літопис Від лицарських чеснот до університетів


Шановні відвідувачі сайту!

Запрошуємо відвідати наш новий сайт OSVITA.IN.NET, де ви зможете ознайомитись з актуальними пропозиціями українських і закордонних університетів і не тільки ...

https://osvita.in.net

Від лицарських чеснот до університетів

Журнал «Сучасна освіта» №1-2(75) 2011

Середньовіччя - період європейської історії, який бере початок з часів падіння Римської імперії (приблизно V ст.) до епохи Відродження та Реформації (кінець XV - початок XVI ст.). У цей період відбувається Велике переселення народів - слов’ян, тюрків, іранців та фіно-угорських племен, з’являються вікінги - германомовні племена, що стали відомими переважно завдяки грабіжницьким нападам на прибережні землі, які на той час належали англам і франкам, та отримали назву “піратів Півночі”, виникає Франкська держава, що в часи свого розквіту займала більшу частину Європи. На Британських островах існувало багато невеличких держав англів, саксів і кельтів, з’явилися держави у Скандинавії, а також у центральній та східній частинах Європи - Велика Моравія та Київська Русь.
Традиції навчання
Специфіку навчання періоду Середньовіччя визначали з одного боку християнська традиція, а з другого - вплив античності. Водночас вагому роль відігравав поділ суспільства на стани - духовенство, світських феодалів, селян та городян. Представники кожного з цих станів бачили своє призначення в передаванні досвіду наступному поколінню, тому універсальною педагогічною ідеєю та практикою, прийнятою у середньовічній Європі, стало учнівство. Загалом у Середні Віки освіта поєднувала у собі релігійне та світське начала.
Носіями християнської педагогіки передусім були служителі католицької церкви. Взірець виховання мало давати чернецтво, ідеалом якого було моральне виховання “чистоти серця” шляхом постів, старанного читання релігійних текстів, усунення пристрасті до земних благ, самоконтролю бажань, думок та вчинків. Однак це не виключало необхідності здобуття світських знань.
Разом з тим використовувалися й античні традиції. Наприклад, Боецій та Кассіодор створили перші середньовічні підручники з арифметики, логіки, музики тощо, програми середньовічних навчальних дисциплін - “семи вільних мистецтв”, які сягали корінням у римську епоху і складалися з тривіума (граматика, риторика, діалектика) та квадривіума (арифметика, геометрія, астрономія і музика).
Важливе значення для розвитку педагогіки мала схоластика, призначена для надання систематизованого знання про християнство. Блискучим схоластом тогочасної епохи був П’єр Абеляр, який, володіючи даром красномовства, намагався поєднати віру та розум, вчив досягати високого суспільного стану завдяки освіті та знанням, які є насамперед результатами самостійної роботи, та заохочував учнів до творчості.
Тривалий час зберігалися і варварські традиції, які виражалися у сімейному вихованні залежно від суспі-льного стану. Так, програма виховання хлопчиків, підлітків та юнаків обов’язково включала фізичні вправи, які передбачали підготовку одночасно до селянської праці (рибалки або хлібороба) та професії воїна. Ремісники або купці зазвичай за певну плату брали одного-двох учнів, що ставали даровими робітниками. Майстер дозволяв учню відвідувати впродовж року чи двох школу або сам вчив його грамоті. Ті, хто завершував навчання, ставали підмайстрами, працюючи у господаря за плату, доки не починали власну справу.
У феодальному середовищі було поширене лицарське виховання. Шкільним традиціям протиставлялася програма семи лицарських чеснот: володіння списом, фехтування, їзда верхи, плавання, полювання, гра у шахи, співання власних віршів та гра на музичному інструменті.

Церковні школи
У середньовічній Європі склалося два головних типи церковних навчальних закладів, - єпископальні та монастирські школи, які готували християнських служителів та навчали мирян. Навчальні заклади елементарної освіти називалися малими школами, підвищеної - великими. Тут навчалися лише хлопчики. Окремо варто сказати про монастирські школи Англії та Ірландії, де ченці створили доволі розгалужену навчальну літературу з граматики, віршування, астрономії, арифметики, історії та літератури, брали участь у шкільних реформах Європи (наприклад, відомий реформатор - педагог і вчений, найближчий радник Карла Великого Алкуїн). Перші монастирські школи були засновані орденом анахоретів, створеним ченцем Бенедиктом Нурсійським. Саме бенедиктинцям європейська школа зобов’язана тим, що латина на багато століть стала єдиною мовою вчених та освіти. Класична грецька література вивчалася в латинському перекладі, оскільки грецька мова була виключена з програми, як і новітні мови. Пізніше першість в організації монастирських шкіл захоплює орден капуцинів - францисканців і домініканців, де навчаються переважно вже діти вищих станів.
Загалом церковні школи були найважливішим інструментом релігійного виховання - тут вивчали Біблію, богословську літературу, а от фізичним вихованням нехтували. Натомість у школах використовували жорстокі покарання - голод, карцер, побиття. Учнів били по обличчю, спині, взагалі - по голому тілу різками, палицею та батогом, які пізніше замінив бич. Покарання розглядалося як природна та богоугодна справа, і науку пропонувалося вибивати кулаками. А Карл Великий пропонував нестаранних учнів взагалі позбавляти їжі.
Головними навчальними книгами були Абецедарій - буквар, що містив лише букви та склади, і Псалтир. Учнів, які займалися з Абецедарієм, поділяли на тих, хто завершував навчання на елементарному рівні, і тих, хто продовжував навчання.
Писати вчилися на вощених дощечках металевою загостреною паличкою як в Античну епоху. Лише обрані використовували пергамент, пір’я та чорнила із сажі. Рахували по пальцях рук і ніг, за допомогою певних жестів, наприклад, схрещені руки означали цифру 100 тисяч.
З часом окремі церковні школи перетворилися на великі навчальні центри. Так, на початку ХІІ ст. у Паризькій богословській школі, за свідченнями сучасників, навчалося до 30 тисяч студентів, зокрема 20 майбутніх кардиналів та 50 майбутніх єпископів.  
Граматика була головним навчальним предметом, потім переходили до вивчення літератури, діалектики та риторики. Знання філософії ґрунтувалося передусім на знайомстві з творами Аристотеля. Геометрія давала уявлення про будову довкілля за допомогою чисел, а от географічна наука була розвинута дуже слабо. Астрономія була пов’язана з обчисленням низки церковних свят і базувалася на використанні напрацювань арабських астрономів. У музичній галузі важливою подією стала поява у 1030 р. лінійної нотної грамоти, у цілому ж перевага віддавалася духовній і світській музиці. Що ж до методики навчання, то універсальними прийомами в церковних школах було заучування та відтворення взірців.

Світське життя
Захисники світської культури групувалися навколо міських шкіл, які були відділені від церкви і відрізнялися від церковних програмою та контингентом. Світські міські школи були принципово новим явищем в інтелектуальному житті середньовічного суспільства. Вони були приватними й існували за рахунок плати, що стягувалася з учнів. Багато таких шкіл виникло у Північній Франції, яка починаючи з ХІІ ст. стала одним із центрів інтелектуальної освіти. Ці школи очолювали люди, що стверджували пріоритет розуму, схилялися перед античною філософією та постійно прославляли світське знання.
Об’єктивним наслідком розвитку міст також стало створення університетів. Першим університетом на Заході був Болонський. Подібні університети на початок ХІІІ ст. відкрилися в Палермо, Салерно, Парижі, Монпел’є, Оксфорді тощо. Зокрема, у Паризькому університеті було чотири факультети: “молодший”, так званий артистичний, на якому вивчалися вже згадані “сім вільних мистецтв”, і три “старших” - медичний, юридичний і богословський, на які студентів приймали після закінчення “артистичного” факультету. Уні-верситет можна було закінчити, ставши бакалавром або магістром, але навчання видавалося складним, і лише третина учнів завершувала бакалаврат, а одна шістнадцята - магістрат.
Від студента вимагалося відвідувати лекції - обов’язкові денні (ординарні) та повторювальні вечірні. Ось як описував одне з таких занять колишній студент: “В один і той же час, в одному і тому ж приміщенні професори диктували уривки з творів латинських авторів. Студенти записували ці уривки, потім перекладали та коментували. Наряду з лекціями щотижня відбувалися диспути за обов’язкової присутності студентів. Викладач (магістр або ліценціат) призначав тему диспуту. Його помічник - бакалавр - вів дискусію, тобто відповідав на питання та коментував виступи. У разі необхідності магістр допомагав бакалавру. Один-два рази на рік влаштовувалися диспути про що завгодно (без чітко обумовленої теми). У цьому випадку обговорювалися актуальні наукові та світоглядні проблеми. Учасники диспутів поводили себе вільно, перериваючи оратора свистом або криками”.
З розвитком університетів поширюється й попит на книги, які з ХІІ ст. стають дешевшими, оскільки відкриваються міські майстерні з переписування книг, над якими вже працюють не ченці, а ремісники.
У ХVI ст. багато міських шкіл були перетворені на гімназії. На тлі сурової, “паличної” педагогіки методи виховання в них були незвичними та прогресивними. Тут вивчалися латина, богослів’я, грецька мова, риторика, діалектика, а також використовувалися персональні словники зі стародавніх мов.

Підготувала Олена Нефедова

 

Этот номер журнала "Сучасна освіта" (№1-2,январь-февраль 2011) уже поступил в розничную продажу в третье декаде января. Приобрести (либо заказать по почте)  его можно в редакции.
Оформите подписку на журнал "Сучасна освіта".

Только так Вы не пропустите ни одного материала. Возможно, самого важного для Вас.

07 122 2016ДОРОГІ АБІТУРІЄНТИ І ВИПУСКНИКИ ШКІЛ!

Вас вітає довідково-інформаційний портал
СУЧАСНА ОСВІТА В УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ!

Підпишіться у формі підписки (див. нижче), щоб завантажити безкоштовно журнал «Сучасна освіта», в якому навчальні заклади запрошують докладніше дізнатися про набір абітурієнтів і правилах прийому.

Журнал висилається безкоштовно на е-мейл в цифровому форматі.

Ніякого спаму! Увага! Ми не зможемо доставити пошту на домени .ru!