s-osvita.com.ua ЖУРНАЛ «СУЧАСНА ОСВІТА» Статті з журналу Літопис Загадковий світ Месопотамії

Загадковий світ Месопотамії

Журнал «Сучасна освіта» №11(73) 2010

Про стародавні народи, що заселяли територію Месопотамії, можна розповідати дуже багато. Справді, існує чимало досліджень, присвячених їх історії, культурі, релігії та науці. Ми ж спробуємо лишень зазирнути в той стародавній загадковий світ, ознайомитись з розвитком освіти, яка, як свідчать, глиняні таблички, знайдені археологами в руїнах древніх палаців, храмів та бібліотек, в Месопотамії досягнула дуже високого рівня.

Досягнення шумерів та вавилонян
Месопотамією (в перекладі з грецької означає «земля між річками») сьогодні називають регіон, розташований між річками Тигр та Євфрат, який межує з територією сучасного Іраку. Саме тут виникла найдавніша в світі цивілізація, що проіснувала близько 25 століть – починаючи з часів створення писемності в Шумері та закінчуючи завоюванням Вавилону персами.
Особливістю давньої та незвичайної історії Месопотамії, яку також прийнято називати Межиріччям, є те, що тут існували не одна, а декілька держав, які змінювали одна одну на чолі регіону. Це були держави Шумер, Аккад, Вавилонія, Ассирія та інші.

Вважається, що фундамент цивілізації Месопотамії заклали шумери, залишивши вагомий спадок у релігії та літературі, законодавстві й таких науках, як астрономія та математика, мистецтві будівництва. Відомо, що вони побудували першу в світі східчасту піраміду, склали найдавніший календар, рецептурний довідник, бібліотечний каталог, навчилися вираховувати рух небесних світил по небу, визначили багато сузір’їв, яким дали імена. У математиці шумери вміли рахувати за десятками і особливо поважали числа 12 (дюжина) і 60 (п’ять дюжин).

Досягнутий шумерами високий рівень культури та суспільно-політичної організації сприяв виникненню юридичних норм для всіх сфер життя. Першим законодавцем в історії людства став Уруінімгіна, що правив в шумерській державі Лагаш приблизно в 2319-2311 роках до н.е. Він провів реформу, що  стала найдавнішим у світі відомим людству законодавством, про яку були складені відповідні написи. За часів правління Уруінімгіни були знижені податки, а всі привласнені приватними особами землі були повернені богам, тобто храмам.

Шумерам також приписуються такі винаходи, як колесо, іригаційна система, сільськогосподарські знаряддя, гончарне коло і навіть пивоваріння. Однак найвагомішим внеском стало створення писемності, що отримала назву «клинопис». Це найбільш рання з відомих систем письма, форму якого багато в чому визначив матеріал для письма – глиняна табличка, на якій (поки глина ще була м’якою) дерев’яною паличкою або загостреним очеретом видавлювали знаки.

Перші символи писемності мали форму та розмір об’єктів, тобто були символами-картинками, або піктограмами. Пізніше почали утворюватися стійкі сполучення піктограм, значення яких вже відходило від суми значення картинок. Наприклад, знак «птах» разом зі знаком «яйце» означав «плодовитість» не лише щодо птахів, а й в абстрактному розумінні. Такі сполучення отримали назву «ідеограм» (передача поняття або ідеї). До 3000 року до н.е. піктограми та ідеограми стали використовувати фонетично, складаючи із символів слова (символ-звук), що іноді жодним чином не стосувалися зображених предметів.
Спочатку клинописне письмо налічувало близько 2 тисяч знаків, але поступово їх кількість зменшилася до 350–400. Починаючи з ІІ тисячоліття до н.е. клинопис став міжнародним дипломатичним письмом на Близькому Сході, завдяки чому отримав назву «латиниці Стародавнього Сходу». Однак поступово система запису ускладнилася, стала незручною та витіснилася іншими системами запису мови, що виникли в той час.
У містах Стародавнього Шумеру були організовані перші школи при храмах, в яких під керівництвом жерців навчалися лише хлопчики. Вони вчилися писати клинописом, а також розповідати історії про богів та героїв. Той, хто успішно закінчував школу, ставав писцем, чиновником або жерцем, що давало змогу жити, не знаючи бідності.

Шумерські школи були подібні до сім’ї. Вчителя називали «батьком», а учнів – «синами школи». Загалом освітні установи того часу увібрали традиції патріархального виховання. Так, у шумерських літературних пам’ятках говориться про те, що виховання є батьківським обов’язком. Головним прийомом виховання у школі, як і в сім’ї, був приклад старших. На одній з глиняних табличок, наприклад, міститься звернення батька, в якому глава сім’ї закликає сина-школяра наслідувати вчинки родичів, друзів та мудрих людей.
Навчання було платним – розмір плати залежав від авторитету вчителя, і щоб заручитися особливою увагою педагога, батьки робили йому підношення.

Спадкоємцем культури давніх шумерів стає Вавилонське царство зі столицею Вавилоном – містом, що досягло вершини величі в 1792-1750 роках до н.е. за часів правління царя Хаммурапі. Вавилон поєднав на нових адміністративно-територіальних засадах (шляхом створення адміністративних областей та округів, що управлялися царськими сановниками) величезні території від Персидської затоки до Сирії. Це місто неодноразово зазнавало нападу гірських племен, руйнувалося, але кожного разу поставало з руїн, і лише в ІІІ столітті до н.е. фактично припинило своє існування.

 У Вавилоні існував розподіл жителів за професійними заняттями. Перше місце відводилося придворним службовцям – царським охоронцям та вищому жрецтву. Далі йшли різного роду військовослужбовці. Почесне положення серед професій займали й храмові службовці, а також чиновництво. На нижчих щаблях перебували великі купці, підприємці, лікарі, ремісники, поденники.      
   
Будинки табличок
Особливого значення у Вавилоні набула професія писців, які знаходились на достатньо високому щаблі соціальних сходів. Перші заклади, де готували писців, отримали назву «будинки табличок», або шумерською – «едубби». Вони виникли, вочевидь, у сім’ях писців, а потім стали з’являтися при храмах та палацах.
Учням, що в майбутньому мали стати писцями, належало навчитися професійно виготовляти глиняні таблички та освоїти систему клинопису. Універсальними прийомами навчання були завчання та переписування – учні копіювали текст з табличок-моделей у таблички-вправи. Невірно складені таблички-вправи коригував викладач. Якщо тексти були виконані правильно, учні підсушували таблички та несли їх до бібліотеки, де розміщували на полицях. Аби легше було знайти потрібну табличку, складали опис бібліотеки, а на окремих табличках вказували назву тексту та номер полиці.

Про те, яким був шкільний лад та яким хотіли його бачити, говорять таблички «Прославляння мистецтва писців», знайдені в руїнах Ніневії – столиці Ассирії: «Справжній писець не думає про хліб насущний, а зосереджений на своїй праці. Старанність виводить учня на дорогу багатства та благополуччя».
Пізніше «едубби» перетворилися на центри культури та просвітництва. При них виникають великі книгосховища, наприклад бібліотеки в містах Ніппур (ІІ тисячоліття до н.е.) і Ассур (І тисячоліття до н.е.). У фондах цих сховищ нараховувалися десятки тисяч табличок з юридичними, медичними, літературними та історичними текстами.

Окрім заучування повчальних історій, казок, легенд та переписування табличок, в основі методики навчання були бесіди вчителя з учнем, роз’яснення вчителем складних слів. Використовувався прийом діалогу-суперечки, причому не лише з викладачем або однокласником, але й з уявлюваним предметом. Учні поділялися на пари та під керівництвом вчителя доводили, стверджували, заперечували та спростовували.
Також учні набували практичних знань та вмінь, необхідних для розрахунку будівництва різноманітних споруд, складання торгових, правових та інших ділових документів.

Особлива увага приділялася вивченню математики. Освічені люди були знайомі з логарифмами, знаходженням квадратного та кубічного коренів. На високому рівні навчали лікуванню, у посібниках містилися відомості про діагноз та способи лікування багатьох хвороб. Нарівні з медициною вивчали магічно-релігійні культи.
Загалом випускник «едубби» повинен був добре володіти письмом, знати чотири арифметичні дії, вміти робити розумні обґрунтовані судження, розбиратися в ритуалах жертвоприношень. Крім того, він повинен був уміти вимірювати земельні ділянки, ділити майно, розбиратися в тканинах, металах, рослинах, розуміти мову жерців, пастухів та ремісників.

Вавилоняни внесли у світову культуру позиційну систему числення, точну систему виміру часу, першими розділивши годину на 60 хвилин, а хвилину – на 60 секунд, навчилися вимірювати площу геометричних фігур. Вони відрізняли зірки від планет та присвятили кожен день, ними ж створеного семиденного тижня, окремому божеству (ця традиція збереглася у назвах днів тижня), започаткували астрологію. Особливо цінувалася здатність передбачати майбутнє, про що свідчать тексти на глиняних табличках, зокрема таблиці для ворожби та астрологічних пророцтв.

У зв’язку з розвитком господарства та культури, процесу розподілу праці у школах ускладнюється програма навчання і переважно формується спеціалізація, з’являється спеціальна навчальна література для шкіл. До програми едуббів вже входять заняття філософією, літературою, музикою, історією, геометрією, правом, географією, освіта стає переважно світською.

Підготувала Олена Нефедова

 Оформите подписку на журнал "Сучасна освіта".

Только так Вы не пропустите ни одного материала. Возможно, самого важного для Вас.