s-osvita.com.ua ЖУРНАЛ «СУЧАСНА ОСВІТА» Статті з журналу Літопис Все можуть королі

Країна тисячі чудес та релігій

 

 

Журнал «Сучасна освіта» №10(72) 2010

Освіта в Стародавній Індії має унікальну історію, збагачену традиціями високої духовної та релігійної культури цієї країни. Процес навчання полягав у досягненні досконалості через пошук істини, звільненні від мирського і тлінного, встановленні душевної рівноваги та спокою. Своєрідним був власне перебіг навчання - учні збиралися навколо вчителя-гуру в  місцях на відкритому повітрі й отримували знання в усній формі. Чим же ще цікава ця “країна тисячі чудес та релігій”?
З історії
У ІІІ тисячолітті до н.е. в долині річки Інд виникає одна з найдавніших цивілізацій, яка отримала назву “індуська”, або “хараппська”. Саме ця цивілі-зація вважається колискою теперішньої індійської культури. До речі, перші відомості про неї з’явилися лише у 20-х роках минулого століття, коли було знайдено великі міські поселення - Хараппа та Мохенджо-Даро, мешканці яких досягли високої майстерності в ремеслах (особливо образотворчому мистецтві), землеробстві й торгівлі. Вражаючим досягненням того часу була досконала система водопроводу, якої не було в жодній іншій стародавній державі. Також було створено оригінальну, досі не розшифровану писемність.

Близько 1800-1700 рр. до н.е. ця цивілізація починає занепадати. На зміну їй приходить ведична епоха, пов’язана з появою спершу на Північному Заході Індії, а згодом на більшій частині півострова індоєвропейських племен, або аріїв.

З освоєнням арійськими племенами території Індії відбувається поділ суспільства на касти, або варни, що в перекладі з санскриту означає “колір”. Трьома вищими кастами були нащадки аріїв - брахмани (жерці), кшатрії (правлячі воїни), вайшії (землевласники, ремісники, торговці). Четвертою, нижчою кастою, були шудри (наймані працівники, слуги, раби). Поділ людей на касти здійснювали брахмани. Спостерігаючи за розвитком дитини та зважаючи на бачення її карми та призначення у цьому житті, жерці визначали її кастовий рівень. Тим самим брахмани допомагали людині у її духовному розвитку, пропонуючи посильне життєве завдання.

Кожному по здібностях
Певна річ, кастовість наклала особливий відбиток на розвиток навчання в Стародавній Індії. Кожна людина мала розвивати свої моральні, розумові та фізичні якості залежно від кастової приналежності - у брахманів переважали праведність та інтелект, у кшатріїв - сила та мужність, у вайшіїв - працелюбність та терпіння, у шудрів - покірливість.

Для хлопчиків трьох вищих каст навчання починалося з обов’язкового обряду - упанаяни, який знаменував посвячення в учні. Брахмани проходили цей ритуал у 8-річному, кшатрії - в 11-річному, а вайшії - в 12-річному віці. Запрошені для виконання обряду жерці робили жертвоприношення, одягали хлопчика в новий одяг, оперізували особливим паском, звитим з трьох ниток священної трави (для кшатріїв - з тятиви лука, для вайшіїв - з овечої вовни) та давали посох, який він мав носити постійно. Майбутній вчитель хлопчика давав йому настанову: “Пий воду, роби справу (священну), не спи вдень, утримуйся від багатослів’я, підкладай дрова у вогонь”. Учень підкладав дрова у вогонь та йшов збирати милостиню для себе й свого вчителя. Після триденного посту, а іноді в той же день, учень проходив перший урок: сідав біля вогню навпроти вчителя, який вимовляв для нього спочатку по частинах, а потім повністю священний вірш на честь бога Савітара, і повторював за ним.

Непосвячені ж відлучалися - позбавлялися права одружуватися з представником своєї касти та отримувати освіту в подальшому, з ними припинялося будь-яке спілкування.

Відрізнялися й програми навчання. Так, кшатрії та вайшії, на відміну від брахманів, вчилися за скороченою програмою практичної спрямованості - діти кшатріїв набували знань у військовій справі, а діти вайшіїв - у сільському господарстві та ремеслах. Для брахманів же вагоме значення мало вивчення Вед (збірки найдавніших священних писань індуїзму на санскриті), адже жерці готувалися до містичного тлумачення ведичних текстів та роз’яснення їх віруючим. Також брахмани вивчали літературу, граматику, філософію, математику, астрономію, таким чином отримуючи поглиблену освіту.

У Стародавній Індії освіта тривалий час мала форму мнемоніки, тобто вчитель (гуру) усно передавав свої знання учням. Вони заучували напам’ять вірші, гімни, релігійні тексти. Письмо ж впроваджувалося дуже повільно. Загалом писемність в Стародавній Індії використовувалася майже виключно для потреб діловодства, а релігійно-філософські, наукові та художні тексти передавалися з покоління в покоління в усній формі.

Під час навчання учні мешкали в будинку вчителя. Оскільки в той час вчителі ще не отримували винагороди за свою працю, віддячити їм можна було допомогою по господарству. Тож день учня поділявся на дві частини - для виконання господарських обов’язків та для шкільних занять. Учень вважався членом сім’ї вчителя і, крім отримання освіти, освоював правила людського співжиття. Освіта була безкоштовною.

Новий етап
У середині І тисячоліття до н.е. брахманізм переживає кризу - частина давньоіндійського суспільства розчаровується у ведичній релігії з її ритуальністю та формальним благочестям, а також з певними протиріччями і конфліктами між брахманами та кшатріями. Як відповідь на таке становище близько VІ ст. до н.е. на Північному Сході Індії зароджується буддизм, який відкидає принцип нерівності каст і проголошує рівність людей по народженню, водночас спираючись на світську владу царів.  Особливістю буддійського вчення є його практична спрямованість. На відміну від брахманізму, буддизм відводить центральне місце проблемі буття особистості. Засновник буддійського вчення Будда Шакьямуні запропонував шлях досягнення істини, звільнення від страждань та досягнення нірвани - стану абсолютного щастя, за якого людина виходить з процесу перероджень  завдяки медитаціям, мудрості та вищим моральним цінностям. Головним же завданням виховання, за буддійським вченням, є вдосконалення душі людини, яку слід позбавити мирських радощів через процес самопізнання та самовдосконалення.

Буддійська епоха ознаменувалася й змінами в навчальній програмі. Головна увага приділяється вивченню граматики санскриту. Вважається, що санскритські звуки перебувають в природній гармонії з космічними комбінаціями, тому навіть просте прослуховування санскритських текстів та їх читання справляють цілющий вплив на організм та психіку людини, а також сприяють духовним пошукам. Однак багато інтелектуально-духовних можливостей цієї мови розкриваються лише під час її вивчення.

Елементарну освіту в цей період отримують у релігійних школах Вед, де навчання має класовий характер, оскільки призначається для трьох головних каст, та світських навчальних закладах, які набирають учнів незалежно від кастової та релігійної приналежності. Поглиблена освіта дається в деяких буддійських монастирях - тут учні вивчають стародавні трактати з філософії, математики, медицини тощо. Наставники займаються з кожним учнем окремо і вже отримують грошову винагороду.

Початок нашої ери
У перші століття нашої ери в Індії з’являються буддійські університети, де студенти вивчають релігійно-філософські доктрини, граматику, медицину, логіку та інші науки. Найбільше прославився університет у Наланді. Про цей навчальний заклад існують дуже цікаві відомості. До “штату” університету входили так звані Воротарі, або Хранителі воріт, які були вченими дуже високого рівня, обізнаними у своєму предметі та спеціально відібраними для екзаменування абітурієнтів відразу ж після приїзду. “Вхідний” іспит був нелегким, його могли скласти лише сім або вісім осіб з кожної десятки претендентів. Ті ж, кому не пощастило, приходили до воріт Наланди знову і знову, доки рівень їхніх знань не влаштовував Воротарів.

Вчитися в цьому університеті було дуже престижно. Тут викладалися граматика та фонетика, етимологія, історія та йога, і навіть стрільба з лука. Студентам дозволялася боротьба як вид спорту та різноманітні ігри, але не гра в кості, хоча ця розвага в Індії в той час була дуже популярною. Знання санскриту було обов’язковим - вимагалися досконале володіння граматикою цієї мови та правильна вимова. В процесі навчання вагому роль відігравали дискусії, які дуже подобалися вченим та могли тривати добу. Стосунки між вчителями та учнями нагадували взаємини батька та сина. Найбільше наставник радів, коли учень перевершував його.

На жаль, у 1193 році університет був зруйнований внаслідок вторгнення тюркської завойовницької армії. Ця подія завдала відчутного удару буддизму в Індії - багато буддійських монахів, рятуючись від переслідувань, втекло до Непалу та Тибету.  

У ІІ-VІ ст. відбувається розвиток індуїзму. У цей період, який отримав назву “необрахманського”, збільшується кількість шкіл, зокрема при індуїстських храмах. Складається двоступенева система освіти - створюються початкові школи (толь) та навчальні заклади повної освіти (аграхар), які були спільнотами вчених та їх учнів. В аграхар відбиралися найбільш здібні учні з початкових шкіл. Їх програми вже наближалися до життєвих потреб, а з приходом кшатріїв і особливо вайшіїв збільшився обсяг викладання географії, математики, мов, а також лікування, ліплення, живопису. Поступово освіта стає доступнішою.

Підготувала Олена Нефедова

Оформите подписку на журнал "Сучасна освіта".

Только так Вы не пропустите ни одного материала. Возможно, самого важного для Вас.