s-osvita.com.ua ЖУРНАЛ «СУЧАСНА ОСВІТА» Статьи из журнала Летопись Від дидаскалів до магдебурзького права: шляхи освіти

Від дидаскалів до магдебурзького права: шляхи освіти

Журнал «Сучасна освіта» №5(78) 2011
У 1240 році під ударами монголо-татар Київська Русь остаточно припинила своє існування як держава, розпавшись на окремі, залежні від завойовників князівства. Однак естафету київської державності підхопило Галицько-Волинське князівство, що було утворене внаслідок об’єднання Галицького і Волинського князівств Романом Мстиславичем. Головними ворогами князівства були Польща, Угорщина та половці, а з середини ХІІІ століття - Золота Орда і Литва. Однак, попри руйнівні війни, на його територіях спостерігалася стабілізація економічного та політичного розвитку. У 1340 році у зв’язку зі смертю останнього повновладного правителя Галицько-Волинського князівства розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами: у 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь - Литвою. З цього часу Галицько-Волинське князівство припинило своє існування як єдине політичне ціле.
Спадок Київської Русі

Галицько-Волинське князівство продовжило традиції навчання Київської Русі, які були пов’язані з діяльністю церкви, що відповідало тодішнім умовам політичного, економічного й культурного життя. У парафіяльних, монастирських та єпископських школах навчання і виховання було переважно релігійним. До цих шкіл приймали хлопчиків із семи років, які, отримавши загальні відомості з різних галузей науки, зокрема мови та арифметики, ставали писарчуками в князівській чи єпископській канцелярії, священиками або продовжували справу батьків.

До вчительського корпусу тоді входило духовенство, дяки, яких називали дидаскалами, або майстрами, і вчителі, яких іменували бакалярами. Дидаскали поділялися на тих, хто вчив у церкві, та тих, хто вчив поза нею. Крім того, були вчителі Євангелія, вчителі Апостола та вчителі Псалтиря. Ті дидаскали, що навчали поза церквою, викладали або в народних зібраннях, або в патріарших школах. “Посада” дидаскала була вельми почесною - під час урочистих подій вони займали місце поруч з найповажнішими сановниками. Як винагороду за свою працю дидаскали отримували по 3 фунти золота та 50 мір зернового хліба.
Вчителі навчали читанню, а також багато уваги приділяли письму - спочатку діти вчилися писати уставом, тобто великими каліграфічними літерами, а потім скорописом. Значення скоропису, як вважають деякі історики, полягає в тому, що він сприяв українізації старослов’янської мови. Його поява та поширення пов’язане із застосуванням писемності для ділових цілей - господарських, адміністративних, дипломатичних. Цікаво, що цей вид письма характеризувався безперервністю руху пера при написанні літер.
Як свідчать літературні джерела, в Галицько-Волинському князівстві майже всі діти здобували початкову освіту. Крім князівських і боярських верхів, письменність проникала й до жінок із нижчих соціальних станів. Так, сирійський мандрівник Павло Алепський, який подорожував по руській землі, у своїх спогадах висловив здивування, що більшість людей, зокрема жінки й дівчата, вміють читати, знають порядок церковних служб і хоровий спів. “Дітей тут, - писав мандрівник, - більше ніж трави, особливо багато вдів і сиріт, але всі вони знають грамоту. Священики навчають навіть дітей-сиріт, і не лишають їх неуками блукати по вулицях”.
Після закінчення початкової школи випускники повинні були продовжувати свою освіту самостійно. Україна до XVI століття не мала власних вищих навчальних закладів, тому, зокрема, діти різних вельмож отримували вищу освіту за кордоном - в Болонському, Паризькому, Празькому, Краківському університетах. Перша ж українська вища школа відкрилася лише в 1577 році - це була Острозька академія.

Мовні особливості
У Київській Русі від часу запровадження християнства розвинулася писемність церковнослов’янською мовою, на яку перекладали Євангеліє та інші літургійні й богословські книги Кирило і Мефодій. Водночас до літописів, юридичних актів, приватних листів проникало дуже багато рис живої мови і тому деякі дослідники вважають мову оригінальних пам’яток Ки-ївської Русі окремою мовою, що отримала назву давньоруської. Інші вчені переконані, що обережніше було б говорити не про давньоруську писемну мову, а про давньоруський варіант церковнослов’ян-ської. Натомість сучасники не вважали мову літургійних книг і мову літописів та юридичних пам’яток різними мовами, для них вона була єдиною.
Щодо народно-розмовної мови, то згодом, починаючи з XIII століття, вона перетворилася на групу близькоспоріднених українських діалектів, набувши рис галицьких, волинських, подільських, полі-ських чи карпатських говірок.
Загалом шанувалася в ту епоху людина, що володіла грецькою, латинською та однією з європейських мов. Наприклад, у Галицько-Волинському літописі зустрічаються окремі слова, запозичені з угорської, німецької, литовської. До того ж про поширення латини свідчить і листування князів та володимирських міщан з державними діячами та вельможами європейських країн.

Література
Для розвитку освіти необхідно було мати розвинене письменство. В XI-XIII століттях потрібна література надходила з Візантії. У Галицько-Волинському князівстві, як і в усій Київській Русі, перекладних творів було багато, але вони не задовольняли потреб освіти. Тому почала розвиватися власна оригінальна література. Багато уваги поширенню перекладної й оригінальної літератури приділяв, зокрема, волинський князь Володимир Василькович. Літопис характеризує його як видатного культурного діяча: “Це книжник великий і філософ, якого не було у всій землі і після цього не буде”. Володимир цікавився різними науками, “розумів притчі і темне слово”, в розмові з перемишльським єпископом “говорив багато з книг”. Він сам переписував книги, дарував цінну літературу монастирям і церквам.
Про значне поширення писемності у Галицько-Волинському князівстві свідчать й археологічні знахідки - писала, що виготовлялися із бронзи, заліза або кістки у вигляді гострокінцевих стрижнів з лопатками у верхній частині. Бронзові та кістяні писала для писання на воскових таблицях археологи знай-шли у Звенигородці, Перемишлі, Галичі. Збереглися й пергаментні грамоти князів.
Високохудожньою писемною пам’яткою ХІІІ століття є Галицько-Волинський літопис, який охоплює події з 1201 по 1292 рік. Спочатку літопис складався з окремих історичних повістей і лише при створенні загального зведення було внесено хронологію. За змістом і мовностилістичними особливостями Галицько-Волинський літопис поділяється на дві частини: Галицький літопис, складений у Галичині, в основу якого покладено літописання часів князя Данила Романовича Галицького, і Волинський літопис, складений на Волині, який більше відображав історичні волинські землі за князювання Василька Романовича та його сина Володимира.
До речі, Володимир був одним із небагатьох князів, про якого літопис залишив словесний портрет: “Цей благородний князь Володимир. Був високий на зріст. Широкий у плечах, гарний обличчям, волосся мав кучеряве... Він тлумачив книжне писання, тому що був він великий філософ, лагідний, смиренний, незлобний, правдивий”. Свою активну діяльність Володимир змушений був поєднувати з боротьбою з тяжкою недугою, що неухильно позбавляла його неабияких сил (у молоді роки князь у двобої переміг ведмедя чи вепра). Та незважаючи на це, князь до останнього займався державними справами.
За свідченнями дослідників, над літописом працювало щонайменше п’ять авторів-укладачів: перший, що писав приблизно у 1255 році, довів розповідь до 1234 року включно; другий писав у 1269 році і довів оповідь до 1266 року; третій - до 1285; четвертий - до 1289 року; п’ятий - завершив працю. Галицько-Волинський літопис має найбільш світський характер з усіх літописів того часу. Його провідною думкою є ідея наступництва Галицько-Волинського князівства щодо Київської Русі та безперервності розвитку державного і національного життя. Історичні події автори літопису оцінюють з погляду необхідності об’єднання усієї Києво-Руської землі у сильну централізовану державу. Тож літописцям був властивий палкий патріотизм: “Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути”.
Щодо розвитку наук, то більшого розвитку набули філософські та політичні погляди, на відміну від математики. Цифрова система того часу була надто незручною: для кожного розряду чисел (одиниць, десятків, сотень) існували особливі буквенні позначення з титлом (надрядковий знак над буквою, який позначає цифру), поняття нуля не існувало, простий дріб позначався словесно (одна шоста - “півтретини”, 1/12 - “півпівтретини”), десятковий дріб не застосовувався. Усе це ускладнювало математичні дії. Водночас слід зазначити, що у межах Галицько-Волинського князі-вства вперше починає діяти магдебурзьке право як право самоврядування міст. Одним із перших в Україні таке право отримало місто Сянок у 1339 році, Львів - у 1356 році.

 Підготувала Олена Нефедова

Оформите подписку на журнал "Сучасна освіта".

Только так Вы не пропустите ни одного материала. Возможно, самого важного для Вас.

07 122 2016ДОРОГІ АБІТУРІЄНТИ І ВИПУСКНИКИ ШКІЛ!

Вас вітає довідково-інформаційний портал
СУЧАСНА ОСВІТА В УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ!

Підпишіться у формі підписки (див. нижче), щоб завантажити безкоштовно журнал «Сучасна освіта», в якому навчальні заклади запрошують докладніше дізнатися про набір абітурієнтів і правилах прийому.

Журнал висилається безкоштовно на е-мейл в цифровому форматі.

БЕЗКОШТОВНА ПІДПИСКА
Безкоштовно підписуйтесь на журнал «Сучасна освіта». Ми обов'язково надішлемо посилання по виходу видання, щоб ви могли завантажити журнал і читати онлайн.
Ніякого спаму! Увага! Ми не зможемо доставити пошту на домени .ru!