s-osvita.com.ua ЖУРНАЛ «СУЧАСНА ОСВІТА» Статьи из журнала Летопись Філософія у стилі гуманізму


Шановні відвідувачі сайту!

Запрошуємо відвідати наш новий сайт OSVITA.IN.NET, де ви зможете ознайомитись з актуальними пропозиціями українських і закордонних університетів і не тільки ...

https://osvita.in.net

Філософія у стилі гуманізму

Журнал «Сучасна освіта» №6(79) 2011

Близьким Сходом називається регіон, що розташований в Західній Азії та Північній Африці й охоплює такі країни, як Ірак, Йорданія, Ліван, Ізраїль, Сирія, Єгипет, Туреччина, Кіпр, Саудівська Аравія, Ємен, Катар, Оман, Бахрейн, Кувейт, Об’єднані Арабські Емірати. Іноді назва “Близький Схід” використовується для позначення сукупності перелічених країн разом з Іраном та Афганістаном, тож зустрічається не окремо, а в складі об’єднаного терміну “Близький та Середній Схід”.   
Історія освіти
Розвиток освіти в країнах Близького та Середнього Сходу є доволі своєрідним. У середні віки основою релігійних та моральних принципів виховання і навчання тут стають духовні цінності, наведені у священній книзі мусульман - Корані. Цікаво, що слово “Коран” у перекладі з арабської мови означає “читання вголос”. Дехто стверджує, що ця книга заохочує до розвитку науки та наукового знання. Мусульманські богослови переконані, що Коран безумовно не є науковою працею, однак згадані в ньому факти, пов’язані з найрізноманітнішими галузями знань, свідчать про те, що науковий потенціал Корану переважав рівень знань, яких людство досягло до моменту появи цієї священної книги. У сучасному ісламському світі поширена думка про те, що Коран передрік багато наукових теорій та відкриттів. Існують навіть відомості про вчених-сучасників, що прийняли іслам після того, як зробивши чергове відкриття, вони побачили, що воно вже було відображено в Корані 14 століть тому.
Але, повертаючись до історії освіти в країнах Близького та Середнього Сходу, зауважимо, що багато мислителів тих часів зверталися й до глибокого вивчення філософсько-педагогічної спадщини античності, присвячуючи свої праці розробці програм гармонійного розвитку особистості. Серед видатних філософів ісламського світу чільні місця відводяться засновнику арабської філософії Аль-Кінді, вченим Аль-Фарабі, Аль-Біруні, Аль-Газалі (останній був названий сучасниками “владикою наук”), Авіценні - раднику правителів різних країн Арабського Сходу, суспільному діячеві Ібн Халдуну та багатьом іншим. Цими видатними людьми було висунуто багато слушних ідей та цікавих філософських міркувань.
Аль-Кінді, зокрема, відстоював концепцію чотирьох видів інтелекту актуального, потенційного, надбаного і такого, що проявляється. Будучи переконаним у тому, що наука має стояти понад релігію, він наполягав на формуванні у дитини під час її виховання високого інтелекту, а не мусульманського фанатизму.
Аль-Фарабі запропонував систему формування чеснот за допомогою так званих суворих та м’яких прийомів. Якщо вихованець виявляв бажання вчитися, працювати і робити добрі вчинки, то до нього мали б застосовуватися “м’які” прийоми, а якщо підопічний вчителя був злісним, недбайливим, норовливим, то цілком виправданими були “суворі” прийоми.
На думку Авіценни, фундаментом будь-якої освіти є оволодіння передусім вмінням читати і писати. При цьому загальний розвиток дитини мав передувати професійному навчанню, а щойно учень опановував грамоту, його слід було готувати до майбутньої професії і власне вчити їй - підліток мав почати працювати й заробляти гроші.
Моральне начало, був переконаний ще один вчений-мислитель Аль-Газалі, повинне формуватися шляхом самовиховання, що починалося із самопізнання і самоспостереження. Розуміючи провини інших, людина може побачити й власні вади, а щоб подолати моральні пороки, їй слід було покладати надію на Божу допомогу, набиратися терпіння та докладати до певної справи постійних щиросердних зусиль. Якщо ж згубна звичка вкоренилася в людину занадто сильно, її можна було замінити менш шкідливою, а згодом й позбутися зовсім.
А от суспільний діяч Ібн Халдун пропонував уникати одночасного вивчення декількох предметів - учні мали переходити поступово від одного предмета до іншого. На його думку, спершу слід дати короткий опис предмета, потім - зосередитися на деталях, а в підсумку - розглянути незрозуміле й суперечливе. На вищому рівні навчання найефективнішим прийомом філософ називав дискусії, які додають ще й навичок висловлення думки. Також Ібн Халдун відкидав традицію починати навчання дітей з Корану, адже маленькі діти не в змозі осягнути священну книгу мусульман і, щоб змусити їх вчитися, вчителі вдаються до насильства, залякуючи таким чином дітей та пригнічуючи їх самостійність. Краще, говорив він, починати навчання з арабської мови та літератури.

Початкова освіта
За ісламською традицією навчання починалося в родині. Досягнувши віку в чотири роки чотири місяці і чотири дні дитина мала пройти важливу церемонію - вимовити молитовне слово “бісмаллах”, що означає “в ім’я Аллаха, милостивого і милосердного”, та прочитати декілька молитов з Корану.
Навчання та виховання супроводжувалися як заохоченнями, так і покараннями. Зокрема, існував звичай, за яким кращий учень проїжджав верхи вулицями, а інші діти обсипали його солодощами. Однак учні зазнавали й покарань, наприклад, ударів батогом. Хоча в цьому існували певні правила: число ударів обмежувалося трьома, не допускалося покарання дітей до трьох років, а також не доручали карати старшим учням, які, до речі, допомагали вчителям.
У містах та селищах функціонували приватні початкові релігійні школи, де діти (переважно ремісників, торгівців, заможних селян) могли здобути початкову освіту за невисоку плату. Такі школи отримали назву “мектеби”, що в перекладі з арабської означає “місце, де пишуть”. Заняття проходили в мечетях, рідше - в будинку або лавці, шість днів на тиждень (крім п’ятниці). Вранці по середах та четвергах повторювали пройдене. Учні передусім вивчали арабську грамоту, читали, запам’ятовували уривки з Корану, писали диктанти. Навчання, зокрема дотримання учнями канонів ісламу, контролювали представники як світської, так і релігійної місцевої влади.
Заможніші батьки наймали домашніх вчителів для своїх дітей, які не лише вчилися читати, писати й рахувати, а й засвоювали основи арабської граматики та літератури, історію, правила етикету, займалися фізичними і військовими вправами.

Вища освіта
Вищий рівень освіти давали платні вчителі або спеціальні навчальні заклади. Заняття, як правило, проходили у мечетях зі світанку до полудня. Цікаво, що навчальна програма була призначена для формування благородного мусульманина, у зв’язку з чим вона поділялася на два цикли. До першого циклу входили насамперед релігійні дисципліни: тлумачення Корану, переказів про життя пророка Мухаммеда, мусульманське право (шаріат), богослов’я, а також арабська філософія і риторика. Другий цикл передбачав вивчення таких дисциплін, як: каліграфія, логіка, математика, астрономія, зведення правил поведінки, медицина. Також вищий рівень освіти можна було отримати у створених при мечетях просвітницьких осередках, де вивчали шаріат і теологію.
Важливою подією у розвитку освіти стала поява нових середніх та вищих навчальних закладів - медресе (від арабського “мадраса” - “місце, де вчать”). У перших медресе викладали граматику, право та філософію. Загалом у цих начальних закладах учні здобували не лише релігійну освіту, вивчаючи Коран, коментарі до нього (тафсіри), розповіді про вчинки та висловлювання пророка Мухаммеда і його сподвижників (хадис), ісламську теологію, історію ісламу, а й світську. Поступово програма медресе розширювалася - до неї вже входило вивчення та коментування праць давньогрецьких, іранських та персидських авторів.
Ці заклади готували служителів культу (імамів), вчителів початкових мусульманських шкіл, а також державних службовців. Наприклад, в Османській імперії студенти могли вчитися в столичних медресе, які відкривали шлях до адміністративної кар’єри, та провінційних, випускники яких могли стати чиновниками невисокого рівня. Лише провчившись тривалий час, студенти медресе ставали улемами - вченими і високошанованими членами суспільства.
Іноді окремі великі медресе перетворювалися на своєрідні університети з бібліотеками та лекційними залами. Як архітектурні будівлі вони являли собою одно- або двоповерхові споруди з прямокутним подвір’ям, келіями, мечеттю та аудиторіями. Попри загальну типологію медресе окремих областей відрізняються одне від одного за плануванням та конструкцією. Так, якщо в Середній Азії мечеть та аудиторія розташовані в корпусі будівлі, то в Сирії й Єгипті вони займають відкриті у двір лоджії.

Методика навчання
Головними методами навчання в ті часи були читання та коментування різноманітної книжкової літератури. Учні під керівництвом вчителя вивчали найбільш авторитетні праці з того чи іншого предмета. Зазвичай процес навчання відбувався таким чином: учень читав, а викладач під час читання робив коментарі, які іноді перетворювалися на розгорнуту лекцію. Студенти при цьому вели конспекти. Спеціальні глашатаї час від часу гучно промовляли те, що вчитель вважав найбільш важливим. Вони ж відігравали роль репетиторів та контролерів.
Влада майже не втручалася до процесу вищої освіти, однак в окремих містах все ж стежила за дотриманням ісламських канонів.

Підготувала О. Нефедова

Оформите подписку на журнал "Сучасна освіта".

Только так Вы не пропустите ни одного материала. Возможно, самого важного для Вас.

07 122 2016ДОРОГІ АБІТУРІЄНТИ І ВИПУСКНИКИ ШКІЛ!

Вас вітає довідково-інформаційний портал
СУЧАСНА ОСВІТА В УКРАЇНІ І ЗА КОРДОНОМ!

Підпишіться у формі підписки (див. нижче), щоб завантажити безкоштовно журнал «Сучасна освіта», в якому навчальні заклади запрошують докладніше дізнатися про набір абітурієнтів і правилах прийому.

Журнал висилається безкоштовно на е-мейл в цифровому форматі.

Ніякого спаму! Увага! Ми не зможемо доставити пошту на домени .ru!