Знов таки хочу наголосити про різність підходів батьків щодо проблеми обдарованості їхніх дітей Одні, почувши, що дитина має неабиякі здібності чи обдарована, важко зітхають «Краще б вона була такою, як усі...», сприймаючи цей факт як тягар, який неодмінно ускладнить життя як дитини, так і насамперед батьків, бо, безумовно, обдарована дитина потребує ретельної уваги і додаткового клопоту. Або через розповсюджений стереотип, що така дитина неодмінно стати вигнанцем серед однолітків. Інші, навпаки, будь-що намагатимуться втілити якісь свої нездійсненні мрії чи задовольнити власні амбіції, жорстоко експлуатуючи дитяче обдарування. Коли дитина має значні успіхи у спорті, то вона неодмінно має стати чемпіоном, у музиці-батьки чекають від неї світової слави. Як часто приходитьея стикатися з таким прагненням батьків Так чи інакше, але ставлення батьків до дитячої обдарованості повинно знаходитися посередині між ігноруванням та експлуатацією і викликати готовність вирішувати проблеми і допомагати дитині, а не клопотатися, хвилюватися, жаліючи насамперед себе.