Полтавщина належить до споконвічних українських земель. На її теренах наприкінці вісімнадцятого століття була формалізована літературна українська мова. Місто Полтаву на початку минулого століття називали “духовною столицею України”. І це було справедливо. Протягом декількох віків воно було колискою української і російської культур.

№7-8 (40) 2007  

“Полтава стояла на высоком берегу Ворсклы, вся белая, в зелени бесчисленных садов, засыпавших ее к концу лета яблоками, вишнями, грушами, абрикосами. Винный дух носился над ее оврагами и садами, кружа голову; беленькие хатки, крытые соломой, толпились вдоль улиц, названия которых напоминали о полтавской победе, изменившей ее судьбу”

Полтава знаходилася в регіоні, що мав історичну назву Гетьманщина. На відміну від Слобідської України чи Новоросії, ця територія була віддаленою від російських чи польських впливів. Існуючий там культурний лад дозволяв зберігати національну культуру. Тому поява в Полтаві І. Котляревського як засновника літературної мови, не була випадковою. Зрозуміло, що без освітньої традиції, яка своїм корінням сягала широких народних верств, таке явище було б неможливим.

За часів царизму Полтава, так само як Київ та Чернігів, була губернським містом. Цей її досить високий статус дозволяв розвивати чиновницький апарат та торгівлю, культуру та освіту. Потім доля міста змінилася. За радянських часів Полтава стала звичайним обласним центром, одним з двадцяти п’яти міст обласного значення. На жаль, на розвиток освітніх установ це вплинуло не кращим чином. Однак, це вже інша історія. А у вісімнадцятому-дев’ятнадцятому століттях місто жило багатим духовним життям.

Як писав про Полтаву середини XIX століття дослідник творчості М. Гоголя Ігор Золотуський: “Столица Малороссийской губернии была город проезжий, шумный. Через нее шли дороги в Петербург, в Харьков, на Москву, на богатую Кременчугскую ярмарку, в Киев, в Саратов, Воронеж, Кишинев, в Екатеринославскую и Херсонскую губернии, обильные свободными землями”. Можливість вільного розвитку торгівлі також допомагала привертати увагу до інших суспільно важливих сфер.

Основою становлення Полтави як осередку духовного життя стали відкриті до середини XIX століття повітове училище, чоловіча гімназія, інститут шляхетних дівиць, духовне училище при Хрестовоздвиженському монастирі, кадетський корпус, школа садівництва, а також губернська публічна бібліотека і газета “Полтавские губернские ведомости”.

Як бачимо, чималий перелік для невеликого міста. До початку 1860-го року в ньому, де мешкало всього 30 тисяч жителів, було відкрито також жіночу гімназію, щоденну та 5 суботніх і недільних шкіл. Цю ситуацію було б цікаво порівняти з сьогоднішнім становищем в українських містах, де мешкає по кілька десятків тисяч жителів!

Для них місцеві вчителі видали граматику та український правопис, а Тарас Шевченко надіслав 1000 примірників свого “Букваря”. В “українських Афінах”, як називали тоді Полтаву, вчилися й формували свій майбутній творчий доробок український письменник-байкар Леонід Глібов, драматург Микола Старицький, класик російської літератури Микола Гоголь, вчений і громадський діяч Михайло Драгоманов (його ім’я зараз носить Національний педагогічний університет).

Надалі освітні заклади міста поповнилися учительським інститутом (докладно про нього трохи нижче), 6-ма гімназіями, 5-ма училищами; 2-ма духовними, 6-ма земськими, 27-ма церковно-парафіяльними та 19-ма єврейськими школами. Також у місті діяли 8 бібліотек, 4 друкарні і 2 видавництва (в яких уперше в Україні побачили світ повне видання шевченкового “Кобзаря” та різноманітна педагогічна література). Після Лютневої революції 1917 року у місті був заснований один з трьох в Україні національних університетів з історико-філологічним, правничим і медичним факультетами. Отже, бачимо, що на той час національно-демократичні кола розглядали Полтаву як важливий центр для підготовки майбутньої еліти країни. Однак, бурхливий перебіг подій громадянської війни зробив ці плани надбанням історії.

Після перемоги Радянської влади було створено державну систему освіти, що складалася з 5-х інститутів, де вчилося 2,5 тисячі студентів, 8-ми технікумів і 38-ми середніх шкіл (понад 17 тисяч учнів). Столицею України був тоді Харків, головне місто Слобожанщини, що своєрідним чином конкурувало з колишньою Гетьманщиною.

Мабуть, з точки зору радянських керівників, Полтава не повинна була грати серйозну культурницьку роль. На жаль, з того часу почалася негативна і незрозуміла тенденція розглядати це місто як провінційне. Причина такого ставлення була на поверхні. Для ідеології інтернаціоналізму були небезпечними міста з національно орієнтованою інтелігенцією.

... А далі були колективізація та Голодомор, масові репресії та Друга світова війна. Після звільнення від окупаційної німецької влади, в грудні 1943 року до Полтави було завезено 12 тисяч шкільних підручників і 4 тисячі наукових та художніх книг. У 7-ми школах відновили навчання більше ніж 10 тисяч учнів. Повернулися з евакуації інститути: педагогічний, інженерів сільськогосподарського будівництва і сільськогосподарський. В січні 1945 року в них уже навчалося 1,5 тисячі студентів.